Культура з приймача: поезія на щодень, радіодрама й розкіш годинного формату

Радіо Культура – це радіоканал, який не потребує додаткового представлення. Вже протягом понад 20 років його команда знайомить мільйони українців з найцікавішим й найважливішим, що відбувається у сфері культури й літератури зокрема. Сотні гостей, безліч реалізованих проєктів. Зараз на радіоканалі виходить аж 8 передач, присвячених літературі, і це якщо не рахувати тих, які можна послухати у межах книжкового клубу, радіоесеїстики та інших форматів.

У жовтні минулого року команда літературних програм та радіотеатру Радіо Культура стала одним із фіналістів премії Читомо у номінації «За книжкову ініціативу, що сприяє промоції читання», що вже багато говорить про те, наскільки важливий внесок цей радіоканал робить у розвиток нашої галузі.

З нагоди Всесвітнього дня радіо, ми вирішили поставити декілька питань Олені Гусейновій – журналістці й поетесі, яка не один рік провела разом з Радіо Культура й нині очолює редакцію літературних передач і радіотеатру. Говоримо про нові формати, конкуренцію з новими формами медіа, промоцію культури, а також людей, які пройшли з улюбленою радіохвилею найскладніші випробування.

Про «літературні» формати на радіо і проєкт «Книгосховище»

Книгосховище стало для мене влітку 2022 року спробою утримувати речі з часів до повномасштабного вторгнення у власній реальності, зокрема професійній. Перші випуски я починала зі слів, що росіяни ціляться в нас і в наші щоденні звички, зокрема у звичку читати. І от, моє Книгосховище тоді для мене було способом боронити цю звичку. Водночас це була мікрорепліка на мою програму «Книжковий топ 7». Це була програма розкішного годинного формату з відеотрансляцією, і пам’ять про неї живе в мені як пам’ять про «старі часи». У форматі розмови з експертом чи експерткою про три книжки, об’єднані темою чи мотивом, Книгосховище прожило свій перший сезон, – цікаві співрозмовники, більш як 50 випусків,  дуже вдячні слухачі. 31 грудня 2023 року я почала другий сезон. Зараз мені здається, ми дали собі раду із захистом звички читати, і тепер мені цікаво перевірити, що з нашим читанням та й письмом сталося за ці два роки. Почала я із серії розмов з тими, хто пише документальні та репортажні книжки й тексти сьогодні, а зараз триває серія розмов з військовими – про їхні письмо та читання.

Олена Гусейнова і Катерина Калитко у виїзній студії Радіо Культура на фестивалі Meridian Czernowitz

Що ж до форматів, в нас все добре з класичними форматами – в нас є і довгі, глибокі розмови з дієвцями літературної сфери, і мікроформати – щоденна програма «Поезія» на Радіо Культура. І так само добре у нас з форматами, в яких ми експериментуємо – радіодокументальні літературні серіали, радіоесеїстика, радіопубліцистика. Ми дуже цінуємо можливість працювати у форматі виїзних студій. Наші виїзні студії – на Книжковому Арсеналі, Book Forum чи на Промприладі у Франківську – це і можливість показати магію радіо за межами студії, і можливість доставити живу літературну подію в кожну точку України, навіть туди, де зараз тимчасова окупація. Минулого року ми спробували формат книжкового клубу, який відбувався одночасно в прямому ефірі й в книгарні «Книжковий Лев», а цього року досліджуємо в такому форматі життя та письмо українських письменників в 1990-х разом з Видавництвом Старого Лева. 

З ефіру у Книгарні Старого Лева

Про аудиторії, вихід «за межі бульбашки» та популярність радіо

Ми справді маємо унікальну аудиторію й унікальну можливість до цієї аудиторії дотягнутися. Нас слухають і як FM-радіо, нас слухають онлайн, слухають на стрімінгових платформах, навіть «дивляться», наприклад, на YouTube. Найважливіше для мене зараз, як сказала наша слухачка з Херсонщини, яка з нашими голосами пережила окупацію, що нас як тоненьку ниточку шукають в приймачах на тимчасово окупованих територіях. Зрештою і наш літературний контент ми зараз робимо з думкою про цих наших слухачів і слухачок.

Олег Сенцов та Олена Гусейнова у студії Радіо Культура

Що ж до моїх спостережень за аудиторії від початку моєї роботи з літературним контентом на радіо, то ця аудиторія стрімко стає розмаїтою і стрімко збільшується, вочевидь це пов’язано з тим, що і Радіо Культура змінюється, з початку реформи Суспільного Мовлення ми спробували дуже багато форматів і залишаємось в цьому пошукові й далі, але почасти, мені здається, це пов’язано і з тим, що сама літературна галузь теж прагне ширших аудиторій і теж пропонує продукти, які цю аудиторію приваблюють і задовільняють. Тобто дає нам продукт, з яким є можливість розвиватися і здобувати нові аудиторії. Однак, так би мовити, класичні радійні жанри все одно залишаються найпопулярнішими – радіодрама, інтерв’ю тощо. Ми дуже вболіваємо за радіодокуменатілстику і дуже активно з нею працюємо. 

Про те, що може запропонувати радіо в конкуренції з подкастами

За місяць, може, трошки більше, до повномасштабного вторгнення я потрапила на онлайн-зустріч, яку влаштовувала Європейська мовна спілка, і дискусії на цій зустрічі якраз і оберталися навколо того, чи так звані «старі медіа» відчувають сьогодні конкуренцію з боку нових форматів, зокрема і подкастів. І так, представники всіх європейських суспільних мовників, які були на тій зустрічі, підтвердили, що конкуренцію  відчувають. Але здається, що конкуренція – це корисно. Конкуренція створює простір, в якому неможливо застигнути, в якому багато причин і можливостей шукати, зокрема нову мову і нові формати. 

Ми пропонуємо слухачам споживати наш літературний контент і у формі подкастів. І нашим дуже популярним подкастом є «Наша класика», куди потрапляють радійні продукти, які виробляє кілька продюсерських груп. Це зокрема аудіокнижки, які продюсує наша колега Світлана Свиридко. 

Але це також і радіодрама, яку створює моя колега Наталя Коломієць. І це якраз наш унікальний формат. Насправді ми єдині, хто може виробити такий контент. Він залишається надзвичайно популярним і працює одразу з кількома слухацькими горизонтами очікування. Радіодраму слухають і щоби пережити досвід аудіального споживання художнього тексту, і щоби пережити досвід конструювання театральної вистави у власній уяві. А ще – заради ностальгії, бо радіодрама або радіотеатр – це ж один з найстаріших радійних жанрів, майже визначальний для історії радіомовлення. І ми якраз (прозвучу зараз пафосною, але певна, що це виправдано) носії української радіотеатральної традиції. І бути носієм традиції – це не тільки можливість відтворювати класичні зразки, не тільки можливість виховувати власне «радійне вухо», скажімо, слухаючи радіодрами, де грає Наталя Ужвій, Амвросій Бучма, Степан Олексенко, Нонна Копержинська, Поліна Нятко і Богдан Ступка. Це і постійна робота над тим, як традицію трансформувати (але зберегти), наповнюючи її сучасним контекстом, залишаючи її на зв’язку з реальністю. 

Про гостей, які перш за все експерти, а не медійні зірки

Я дуже не люблю, коли медійники потенційних своїх героїв чи співрозмовників ділять на зірок і не зірок. Формула «зірковий гість», яку часом чую від колег з інших медіа, видається мені дуже токсичною і ймовірно навіть не дуже професійною. Є в мене відчуття, що це стигматизація, яка  українському медіапростору не дуже корисна. Тому, коли ми в редакції обираємо співрозмовників, то оперуємо поняттям «експертність» і уникаємо поняття «зірковість».

Команда Радіо Культура

В нашому ефірі можна почути голоси тих, хто творить українську літературну інфраструктуру максимально цілісно. Від авторів та авторок бестселерів до дебютантів та дебютанток, від видавців і видавчинь до книжкових дизайнерів і дизайнерок, від редакторів і редакторок до  літературних подкастерів і подкастерок, від фахівців і фахівчинь з авторського права й до тих, хто займається книжковою дистрибуцією. Суспільне Мовлення якраз так і має працювати – підсвічувати тих, хто може говорити з найширшою аудиторію так, щоби відбувалися ті самі якісні суспільні зміни, яких ми так потребуємо, зокрема і в літературному світі.

Про слухачів, з якими зближуєшся і переживаєш найважче

Аудиторія змінюється. Розширюється. Стає розмаїтою.  Мені здається за останні роки між нами як радійниками і нашими слухачами й слухачками стало дуже багато довіри й любові. Зрештою разом ми пережили найстрашніші моменти. Перші місяці повномасштабного вторгнення, блекаути. І далі проживаємо щоденний біль воєнного часу. Я працювала в прямому ефірі ранком 10 жовтня 2022 року, коли почалася атака на українську інфраструктуру, я дуже добре пам’ятаю це відчуття – з одного боку моєї відповідальності за слухачів і слухачок, а з іншого – відчуття, що всі вони за мене зараз.

Фото: Радіо Культура, сторінка Олени Гусейнової у Facebook (Ірина Славінська, Анатолій Дністровий)