Дитинко, це космос: що шукають герої дитячих книжок в позаземному просторі

Людство завжди мріяло про далекі зірки і втілювало ці мрії в художній літературі, створивши величезний корпус текстів у жанрі космічної фантастики. І, звісно, герої дитячих книжок також прагнуть погуляти на Місяці, перетнути неосяжні простори галактики чи зустрітися з інопланетянами. Для одних космічні пригоди – це фан і розваги, для інших – можливість відкривати нові місця й незвідані явища. Хтось шукає у космосі придатну для життя планету, хтось прагне переконатися, що людство у Всесвіті не самотнє, а когось туди закидає волею обставин. І від цього залежить, як герої сприйматимуть космічну реальність.

Ми зібрали чотири «космічні» новинки від українських видавництв і спробували з’ясувати, яким бачать космос їхні герої.

Космос-мрія:

Олена Бугренкова «Як потрапити на Місяць?»

• Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2018. – 24 с.
• 5+

Який він насправді, Місяць? Хто там живе? Чи вони, жителі Місяця, схожі на земних дітей? Чи так само граються в різні ігри і співають пісеньки? Над такими питаннями міркують кролик Ронні і його найкращий друг жучок Кука, лежачи увечері в гамаку після дня, повного розваг та ігор, і милуючись нічним небом. А наступного дня від роздумів переходять до рішучих дій – беруться будувати вежу з підручних матеріалів – стільців, столів та різного домашнього начиння – аби потрапити на Місяць.

Способи, до яких вдаються друзі, щоб дотягнутися до своєї мрії, виглядають по-дитячому наївно. Бо ні з вежі, ні з найвищого в лісі дерева, ні навіть з повітряної кульки до Місяця не дістанеш. Але в процесі герої вчаться бути наполегливими й не відступати від мети. Навіть коли кролик Ронні сумно констатує, що їхні способи виявилися недієвими, жучок Кука виступає у ролі натхненника-мотиватора і переконує, що наступного разу точно вдасться, головне – ніколи не здаватися.

Симпатична і гарно промальована історія Олени Бугренкової містить кілька важливих деталей.

Збираючись на Місяць, її персонажі не тільки прагнуть дізнатися більше про ймовірних його мешканців, а й хочуть гідно презентувати їм життя землян, тому беруть із собою іграшки, книжки та різні предмети, які у цьому допоможуть. Так вони демонструють готовність до діалогу, до пізнання і обміну досвідом.

Разом із тим, невдалі спроби підкорити космос приводять героїв до несподіваних «земних» відкриттів. Піднявшись у небо на повітряній кулі, вони бачать, якою красивою, барвистою, незвичайною є Земля. І після повернення додому беруться планувати нову мандрівку. Ймовірно, у ній вони відкриватимуть для себе рідну планету, а космос із Місяцем так і лишаться недосяжною мрією. Чи підтвердиться це припущення, дізнаємося з наступних книжок, адже авторка планує цілу серію видань про пригоди Ронні та Куки.

Читайте також: Круті ботани: 5 дитячих книжок про героїв-розумників

Космос-чужина:

Ростислав Попський «Мене забули на Місяці»

• Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2018. – 32 с.
  
• 7+

Герой книжки Ростислава Попського – інженер-астронавт, який тішиться тим, що стане першою людиною на Місяці в третьому тисячолітті. У нього є місія – відремонтувати пошкоджені місяцеходи. Виконуючи свою роботу, герой милується Місяцем, відзначаючи при цьому: дивовижна картина, яка постає перед ним, геть не схожа на знайомий і рідний земний краєвид. У певний момент він усвідомлює, що лишився у цьому незвичайному місячному просторі сам – корабель повернувся на Землю без нього.

Астронавт не впадає у розпач, адже вірить, що рано чи пізно по нього повернуться. Однак вимушена ізоляція пригнічує його. Він досліджує дивовижі Місяця, але сумує за Землею, яку бачить щодня, та не може на неї повернутися, а щоночі бачить у снах синє небо, за яким скучив, вдивляючись у темні небеса Місяця. Зрештою, допомігши старому роботу знищити націлені на Землю ракети, які дуже давно завезли сюди якісь люди й забули про них, герой отримує подарунок від жителів Місяця.

Це будка-телепорт, яка допоможе повернутися туди, де його дім – на Землю.

У книжці Ростислава Попського космос виглядає як цікава, проте чужа країна. До неї можна мандрувати, її можна досліджувати, але вона ніколи не стане твоїм домом.

Автор також підводить до думки, що у людей немає монополії на космос, кожен його закуток має своїх господарів, тих, хто там живе. Ми можемо відвідувати їх, але маємо ставитися до них з повагою, тоді отримаємо гарне ставлення у відповідь. І ми завжди маємо пам’ятати, де насправді наш дім.

Читайте також: Від мрій до неймовірних винаходів: чотири книжки для дітей про історію технологій

Космос – поле для експериментів і самовдосконалення:

Олег Чаклун «Мікробот і Той, кого нема»

• Ілюстрації Яни Любарської, – Київ : Фонтан казок, 2018. – 64 с.
• 9+

Космос – це простір, в якому можна відшукати безліч об’єктів з цікавими властивостями й додати до тих, які вже існують, свої.  Скажімо, світ Мікробота, його планета – рукотворні. Багато-багато років тому геніальний, але дещо дивний вчений-інженер Гейол створив Робопланету і заселив її роботами. Тоді він не міг передбачити, що деякі з них, виготовлені з особливого, знайденого у космосі,  металу, зможуть розвивати свою свідомість і що, зрештою, роботи створять повноцінне суспільство.

Але про всяк випадок, аби вони не вийшли з-під контролю, створив такий собі запобіжник – пульт, спроможний вимкнути усіх роботів із цілою планетою. І ось Мікробот дізнається, що Робопланета і вся раса роботів у небезпеці, а розповідає йому про це Перший – найперший, створений Гейолом, робот.

У безкраїх просторах космосу є чимало можливостей – власне, сама безкрайність відкриває їх. Про це читач дізнається з історії Першого – робота, який так довго блукав Всесвітом, що зумів із запрограмованого механізму розвинутися у високоорганізовану особистість і навчився шукати «дірки» у часі і проходити крізь них. Завдяки цьому вмінню Перший зумів приборкати час, передбачити катастрофу і зібрати команду, яка допоможе уникнути її.

У книжці Олега Чаклуна космос не таїть у собі загрозу, а відкриває можливості. Він – не пустельна чужина, а більш чи менш, але освоєний простір. Простір, який заповнюється відкриттями, викликами і пригодами, що чекають на героїв на кожному кроці.

Космос – печера, повна скарбів, чи скринька Пандори?

Кліффорд Сімак «Час – найпростіша річ»

• Переклад з англійської Юлії Джугастрянської. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2018 – 248 с.
• 15+

Космос смертельно небезпечний для людини, переважно через отруйну радіацію. Але, як і кожен заборонений плід, він притягує. Людство навчилося мандрувати у ньому, не покидаючи Землю фізично. Керує цим процесом велика корпорація Фішгук, яка зуміла «приручити» паранормальну кінетику.

Поки тіла космонавтів — осіб із паранормальними здібностями, схильністю до телепортації й телепатії, — лежать у спеціальних капсулах, свідомість, інтегрована в механічні пристрої, мандрує на інші планети, пізнає їх з допомогою датчиків. Незвичайні технології, природні закони і процеси, що належать до інших світів, хімічні елементи й рослини, істоти і вміння – все це фіксується, вивчається, телепортується на Землю й або «консервується» до тих часів, коли людство буде готовим сприймати таку новацію, або застосовується у різноманітних сферах життя.

Фішгук для землян став і благословенням, яке допомагає подолати одвічні проблеми, як-от невиліковні хвороби чи голод, і прокляттям, яке стрімко змінює звичний світ. «Парапсихів», котрі працюють на корпорацію, шанують і бояться. Але що буде, якщо на одній із далеких планет такий психо-мандрівник зустріне істоту, що зможе вчепитися в його свідомість і з нею примандрувати на Землю?

З головним героєм цього роману, паракінетиком Шепом Блейном, саме це і стається. Згадуючи слова колеги: «Якщо ти колись повернешся іншим, ніж полетів, — утікай», чоловік дослухається до поради й рятується з корпорації втечею. Але не може втекти від того, що міцно тримається за його розум. Ця інопланетна свідомість відкриває для героя нові можливості, як-от маніпуляції з часом, а також дає доступ до величезного каталогу знань про сотні чи тисячі планет у всесвіті. Та «бонусом» до всього цього йде неминучий ризик втратити свою людськість. Чи варто заплатити таку ціну за всі знання світу?

Космос Кліффорда Сімака спершу нагадує печеру з казковими скарбами. Варто тільки підібрати до неї правильний «сезам» – і вона відкриє їх для тебе. Але згодом він все більше нагадує скриньку Пандори: одкровення, отримані з неї, зводять людей з розуму і примушують робити страшні й огидні речі.

Поводитися з ним треба вкрай обережно, адже ніколи не знаєш, що він тобі підсуне, цей космос – надію чи біду.

Читайте також: Дітям – про космос: які книжки обрати