Людина, загроза, самовизначення. Що нового в польській прозі?

Задля чого читач карткує книжку відомого автора чи автора, ймення якого вперше побачив? Чи краще спитати: що він там знаходить? Сучасний читач сучасної польської літератури, ймовірно, зауважить в цих книжках кілька спільних рис. Багато творів виявляться перекладені густою тривожністю: невідомі загрози неначе чекають ось уже за наступним рогом, і персонаж залишається наодинці з собою та своєю людськістю, що веде його до певного вимушеного самоокреслення. Екопоетика, яка зайняла важливе місце в краєвиді польської літератури, тепер поволі наповнюється передчуттям, і це передчуття не дивує. Стихія війни високими хвилями набігає на сипкі береги світу, в якому людям ще досі болять рани двадцятого віку. А вже новий світ із новими випробуваннями, які метафорично проступають крізь тексти, виповнює полиці книгарень.

Ґжеґож Боґдал «Idzie tu wielki chłopak»

Wydawnictwo Czarne, Gorlice, 2023. — 200 с.

Не бракує тривожності в сучасній польській белетристиці: доказом цього можуть слугувати кілька книжок, про які йтиметься. Один із прикладів — це добірка оповідань Ґжеґожа Боґдала. Мова цієї книжки ощадна — і це теж неодинокий випадок! — та цілеспрямована, а часами наче подерта, і працює на психологічне нагнітання та непереборне відчуття того, що ми чогось чекаємо й чекаємо. Це й людськість, і загроза, і водночас можливість подивитися собі в очі. Оповідання поєднуються в один потік, мають спільні настрої та персонажів, які багато говорять про колишню й теперішню Польщу. А ще те, чого ми часто несвідомо шукаємо в літературі — текст демонструє боротьбу наратора із самим собою, зі своїми слабкостями та власною нездатністю, його не-до-кінця-реалізованістю. Чи можна сказати, що ця книжка здатна принести нам, як читачам, щось невідоме? Обов’язково!

Марта Германович «Koniec»

Wydawnictwo ArtRage, Warszawa, 2024. — 334 с.

Поміж тривкіших і хвилинних бестселерів, які заполонили польський видавничий ринок, зустрінемо багато фабульної прози про міжвоєння та Другу світову. Тому ця тематика стала тепер затертою, наче відданою на поталу попкультурі. Відтак лише сміливцям належало б братися за настільки стереотипізовану епоху, що все ж не менш болісна й травматична, хай навіть з округленими кутами та не такими вибоїстими дорогами сюжетів, якими виявляються справжні людські долі. Марта Германович створила парареалістичний світ, до якого людина врешті має можливість пригледітися, переживши війну. Світ цей травматичний і жорсткий, а перспектива виходу з цього емоційного лабіринту видніється аж за кілька поколінь. Та й невідомо, чи це той вихід, якого чекаємо. У повісті дівчинка переживає травму своєї бабусі, а бабусині спогади про довоєнну Польщу, Сибір і війну наново оживають в декораціях, які нагадують нам прикрий, але зрозумілий світ нашого сьогодення. Якщо нам цікава модель перенесення досвіду крізь товщу часу, то книжка Марти видається найкращим зразком такого експерименту.

Зита Рудзька «Ten się śmieje, kto ma zęby»

W.A.B., Warszawa, 2022. — 224 с.

Найсвіжішою премією «Ніке», за 2023 рік, належно нагороджена була Зита Рудзька за цю повість. Авторку називають неконвенційною, адже вона вперто й безоглядно працює в темі, яка зусібіч показує жінку, і передовсім — сильну жінку. А книжку цю не без причин названо безкомпромісною. Сильна жінка в цьому випадку опинилася в ситуації незахищеності, коли втратила все: чоловіка, достаток, роботу, любов… Що ж їй залишилося? А вона сама є собі власним найбільшим здобутком, і раптом пробудившись із тривалої кататонії, вона чітко та прямо розуміє, що анітрохи не хоче одягати маску жертви. Вона ж здатна жити, як їй бажається, і кохати так і тих, кого волітиме. Але наразі перед неї стоїть проста проблема: знайти черевики, в яких зможе поховати свого чоловіка.

Ішбель Шатравська «Żywot i śmierć pana Hersha Libkina z Sacramento w stanie Kalifornia»

Wydawnictwo Cyranka, Warszawa, 2022. — 203 с.

Від Ішбель Шатравської польський читач тепер чекає ще кращих текстів, ще більшого враження, ще більш атмосферних історій, адже ті книжки, що вже побачили світ, насправді зробили з її прізвища бренд, який асоціюється з якісною літературою. Авторка створила особливу книжку, яку хочеться згадати: це розповідь про зустріч світів безпосередньо в серці кіноіндустрії США, де раптом опинився польський єврей, якому нічого не залишилося в постапокаліптичному світі після 1945-го року, як здійснити свою мрію. Він вирішує стати частиною американського фільморобства, проте виникає нова перешкода: як особою, яка ні сіло ні впало втекла зі свого обскурного шматка Європи до США, його починають перевіряти люди з ФБР. Дуже добре сказав критик і літератор Єжи Ярнєвич про цю книжку: це «розповідь про ціну, яку платять за те, ким є, ким хотіли б стати й ким нас бачать інші».

Катажина Похмара-Бальцер «Swobodne wpadanie»

Wydawnictwo Cyranka, Warszawa, 2024. — 160 с.

Раптом на порозі дому з’являється батько, якого дочка не бачила з дитинства, і який був присутній лише в її уяві чи туманному спогаді. Він кар’єрист і пристосуванець, який намагався притертися до системи комуністичної Польщі, а потім раптом на вимогу історичної ситуації змінив політичні барви. Знайомий нам тип персонажа? Вона ж — донька, яка грає у власному спектаклі роль жертви, адже виросла на такому емоційному ґрунті, проте складна ситуація з появою раніше відсутнього батька починає поволі переплавлювати її психіку. А батько-прибулець приносить із собою таємницю, яка творить гнітючу атмосферу в невеликому помешканні і яка здатна призвести до вибуху.

Яґа Словінська «Siostro»

Wydawnictwo Ha!art, Kraków, 2024. — 88 с.

Брутальна казка — так можемо окреслити жанр цього невеликого видання. Врешті, чи в архаїчних формах відомі тепер нам так звані «дитячі» казки, не були жорстокими трилерами, які наче й створені для того, щоби тримати увагу слухача в напрузі до кінця, надовго потім залишаючись у пам’яті поколінь? Поневіряння дівчиська, її пошук себе й «іншого», гра в хованки із власним життям, яке й без нашого натурального пошуку гри виявляється катастрофічно розбитим. Ця історія пролітає перед очима ультрашвидко, проте залишається в пам’яті предовго, як справжня середньовічна казка-трилер в осучасненій сценографії.

Уршуля Хонек «Białe noce»

Wydawnictwo Czarne, Gorlice, 2023. — 160 с.

Уршуля Хонек пропонує свою дебютну добірку оповідань, які, проте виявляються частинками однієї великої історії, коли пригледітися пильніше. Не один критик помітив цю особливість, як і не одного читача захопила плинна екзистенція всього й усіх, що і хто існує у світі її книжки. Цей текст вразив читацьку спільноту, тож не дивними виглядають високі нагороди, які отримала авторка. Плинність краси жаху та жаху краси в краєвидах передгір’я можна було б назвати головним мотивом усієї добірки. Попри те, що книжка викликає доволі болісні відчуття своєю загубленістю в часі, в щоденності та обмеженості середовища, а відчуття тривоги триває й тримає до останньої сторінки, є в цій книжці щось вкрай необхідне нам, щось, що сховалося за текстом — мабуть, це людина як вона є, але яку ми часто не хочемо ніяк прийняти.

Матеуш Ґурняк «Trash story»

Wydawnictwo Ha!art, Kraków, 2022. — 120 с.

Те відчуття, що переповісти історію нашого світу буде неможливо словами щоденними, «простими», як і звичними фразеологізмами не вдасться влучно вихопити суть цієї епохи, тепер часто нас не полишає, адже тотальна й безоглядна у своїй цинічності гра стала технологією виживання. Матеуш Ґурняк зумів написати текст, який наче малює рівнобіжник нашій реальності: наче це той наш невірогідний світ, на який ми дивимося крізь екран ще більш невірогідного телевізора. І ця книжка, як здалося, у свій спосіб відзначає народження суспільства катастрофи — суспільства, яке відчуває та готує себе до чогось, що здатне буде його зжерти (якийсь уявний «Мордор» з відомої книжки Зємовіта Щерека). Винаходом Матеуша в межах цієї книжки варто назвати особливу наративну непевність — персонаж наче віддає голос простирадлу, тостеру, випадковим героям окремих фрагментів. Зміна ракурсу виявляється фундаментальною проблемою та головною приманкою цієї книжки.

Малґожата Лебда «Łakome»

Wydawnictwo Znak, Kraków, 2023. — 304 с.

Польського читача захоплює зростання таланту Малґожати: її поетичний метод здавався вичерпним, допоки автора не видала разючу формально й стильово книжки «Mer de Glace», а за цей текст авторку не випадково нагородили Премією Віслави Шимборської. І тепер проза — теж достоту поетична, а проте містить потужно відчутний — мало не на поверхні шкіри! — сюжет про втрату. Як і поетичні книжки Малґожати, «Łakome» заглиблюється в родинний світ. Це окремі фрази, рухи, відчуття, недомовленості. Почасти суцільна нарація змушує читача до співпраці: він повинен відшукати приховані голоси, ідентифікувати прихованих персонажів, тоді як на поверхні тексту вимальовуються психологізовані образи тварин, поруч із якими мешкає та функціонує хтось, хто цю оповідь оповідає. Десь у читацькому сприйманні може виникнути образ катастрофи — sic!, — скінченності цього світу, який тут і зараз існує, але ми виявляємося неготові усвідомити таку можливість. Принаймні так обіцяє видавець, і ми матимемо можливість у цьому переконатися, якщо книжка вийде друком іншими мовами.