Нові ролі, інші формати, безбар’єрність: як змінилася «Фронтера»

Після чотирирічної перерви «Фронтера» повернулася з новими силами й амбітними планами. 27-28 липня у Луцьку зібралися письменники та медійники з України, Польщі, Португалії, Франції та Італії, щоб говорити про літературу, війну і культурну дипломатію. Всі події відбувалися просто неба у музейному просторі «Окольний замок». За два дні фестиваль відвідали майже 2 тисячі людей. 

Розповідаємо, що робили організатори, аби закохати учасників і відвідувачів у «Фронтеру», про яку зміну ролей їм йшлося і чому гості мандрували зі стільцями впродовж дня за сонячним годинником. 

Зміна формату і «Зміна ролей» 

Перед тим, як зануритися у бурхливу програму цьогорічного фестивалю «Фронтера», варто нагадати, що він вже відбувався також у 2019 і 2020 роках. Потім організатори взяли паузу, яка розтягнулася на роки через повномасштабне вторгнення. 

У 2024 році команда оголосила про повернення і зміну формату. Якщо раніше це був лише фестиваль, то відтепер «Фронтера» — це літературна платформа, яка працюватиме не лише в Луцьку, пояснює програмний менеджер літературної платформи «Фронтера» Микита Москалюк: 

«Раніше була “Фронтера” як фестиваль і окремі проєкти, а зараз — все об’єднано. Ми йдемо в культурну дипломатію, будемо працювати з франко-іспаномовними регіонами, займатися промоцією української літератури, українських голосів інтелектуалів за кордоном».  

Засновниця літературної платформи «Фронтера» Елла Яцута зауважила, що команда за роки своїх пошуків змогла викристалізувати основну ціль:

Ми хочемо, аби всі автори й медійники, які приїхали з інших країн, якомога більше розповідали про Україну за кордоном. І ми робимо все можливе, аби вони прийшли та побачили, що у нас є класні фестивалі й люди, які цінують культуру.   

Фестиваль «Фронтера» — міжнародний. На сцені поруч з українськими письменниками виступають медійники, перекладачі й автори з інших країн Європи. Кожен говорить своєю мовою, а для гостей забезпечують синхронний переклад у навушниках. На цьому багатоголоссі й мультикультурності наголошує засновниця платформи — їй з командою було важливо, щоб кожен почувався комфортно і на сцені, і в глядацькому просторі. До речі, деякі події супроводжували й перекладом жестовою мовою.

Цьогоріч фестиваль відбувався під гаслом «Зміна ролей». Микита Москалюк пояснює його трьома основними змінами. Перша — індивідуальна, бо після 24 лютого 2022 року абсолютно всі українці змінили свій спосіб життя. Друга — колективна, бо різні спільноти та держави взаємодіють між собою. І третя зміна — державна і національна. Це те, як Україна себе репрезентує назовні. Микита ділиться цими думками під час дискусії «Погляд ззовні: писати про інші культури попри відстань і стереотипи», коли на сцені іноземні журналісти обговорюють свою роботу в Україні:

Україна — жертва російської агресії, але жалість — це деструктивне почуття. Коли Україну лише жаліють, то забирають у нас можливість показати все, чим ми пишаємося. Наша команда хотіла, аби Україною захоплювались, тоді допомога Європи буде тривкішою і надійнішою. 

Стендап і дискусії про тиранію: програма фестивалю

Музейний простір «Окольний замок», де відбувався фестиваль   — це велика територія просто неба. Там розмістили сцену, місця для гостей, фудкорти, мініярмарок з крафтовими виробами та простір для дітей. Окрема локація — стенд з книжками — «Книжковий Лев» приїхав з Києва, щоб продавати охочим книжки тих авторів, які бути на фестивалі. 

Одразу при вході фотопроєкт «Всі пішли на фронт» від misto.media. Він присвячений лучанам, які покинули свої робочі місця й бізнеси й долучилися до лав ЗСУ та стали волонтерами, а також українським письменникам. Їхні обличчя добре знайомі: Анатолій Дністровий, Артем Чапай, Богдан Коломійчук, Павло Коробчук і Андрій Любка.  

Програму фестивалю відкривала лекція Ростислава Семківа «Як повʼязані українська та романські літератури?», потім були публічні дискусії про книжки та культурну дипломатію. Студентки-подруги Ярослава і Софія приїхали у Луцьк спеціально.

«Ми вирішили, що треба подорожувати і поєднувати корисне з приємним. Тому слухали на цьому пекельному сонці лекцію пана Ростислава. Було дуже цікаво, особливо, коли йшлося про Івана Франка і впливи на його творчість європейських письменників. Я про це ніколи не думала», — зізнається Софія. 

У перший день фестивалю на сцені зʼявилися зірки української літератури — Макс Кідрук та Ірена Карпа, лауреатка премії Книга року ВВС 2023 Євгенія Кузнєцова і Марічка Паплаускайте, яка нещодавно видала книжку про «Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці». А також юні зірки української музичної сцени — гурт NAZVA.

Недалеко від сцени зробили фотозону. Можна було слухати панельні дискусії та робити світлини для соціальних мереж. У перший день, щойно фестиваль відкрили, біля фотозони зібралась невелика черга, такі ж були до туалетів чи фудкорту. 

Впродовж дня ранкова прохолода змінилася на спеку, тому гості не розгубилися і просто пересіли у затінок. Імпровізована глядацька зала нагадувала живий організм, який рухається залежно від пори дня і ховається від сонця. 

Однією з найбільш відвідуваних подій першого дня стала розмова «Література проти тиранії: розмова про тексти та диктаторські режими». Письменник і видавець Макс Кідрук представляв книжку Блейна Гардена «Втеча з табору № 14» — про табори для політичних в’язнів у Північній Кореї та режим Кім Чен Іна. Перекладачка та книжкова аналітикиня Інна Білоножко говорила про збірку оповідань Жузе Сарамаґу «Бунт речей», що присвячена падінню режиму Салазара. Репортерка Малґожата Реймер розказувала про власну книжку «Болото солодше за мед», яку вона написала про албанського диктатора Енвера Ходжу. 

Модератор Макс Щербина з учасниками цієї розмови намагався розібратися у питанні, чому людство постійно повертається до тиранії й тоталітарних режимів. Макс Кідрук припустив, що рівень культури суспільства не є запорукою того, що воно не почне вбивати інших:

Гуманізм існує, але ми не можемо на нього покладатися, адже опери і література не захищають нас від геноциду. Економіка і прагнення торгівлі також не захищає нас від війни. Отже, люди в глибині своєї суті залишаються мавпами з танзанійських лісів. 

Перекладачка Інна Білоножко вважає, що суспільство може пройти шляхом демократичних змін і не зірватися у тиранію знову:

«Це припливи й відпливи, коли демократія як система проходить випробування радикальними ідеями. Якщо їй не вдається пройти це — вона повертається на новий цикл і починає рухатися цим шляхом знову. Ми спостерігаємо це на прикладі виборів у США: країна або пройде цей тест, або ні». 

До слова, організатори забезпечили відвідувачів питною водою. А ведуча фестивалю — журналістка Яна Брензей, постійно нагадувала про те, щоб люди не сиділи довго під сонцем і пили достатньо води. Проте найвитриваліші не пересіли у затінок й увесь день провели навпроти сцени під сонцем.

На питання, чому другий день фестивалю розпочали зі стендапу, програмний менеджер Микита Москалюк відповідає: «Тому, що де ви бачили Сергія Чиркова, який виступає зі стендапом на літературному фестивалі о 10 ранку, в неділю?». І має рацію, до «Фронтери» — ніде. Багато лучан і гостей фестивалю прийшли, щоб почути ранковий стендап і залишилися на інші події. 

Серед подій другого дня чимало уваги приділили поезії. Під час події «Навіщо вірші?» українська поетка Ія Ківа та полька Юлія Федорчук читали власні тексти. Остап Сливинський, Марина Пономаренко, Дмитро Лазуткін обговорювали поетичну антологію воєнної лірики «Поміж сирен». 

Але не віршами єдиними. Малґожата Реймер, Марічка Паплаускайте і Фабріс Депре говорили про важливість документування дійсності та авторський голос у репортажах. Чи варто автору бути героєм своїх репортажів? Чи тенденції вже змінилися й автор має бути невидимим? 

Родзинкою вечора став запис «Літературного Хто Зна Шоу». За кілька тижнів він вийде на YouTube, а лучани й гості міста вже знають, хто переміг у змаганні: журналістка Яна Брензей, письменник і видавець Макс Кідрук, літературна критикиня Богдана Романцова чи журналіст і ведучий «Телебачення Торонто» Макс Щербина. 

Перед виступом Юрка Іздрика вперіщив дощ, але фанатів це не зупинило: хто під навісом, хто під парасолями продовжував слухати спершу монолог про буття, а згодом і вірші поета. Фестиваль закінчував Перформанс творчої спілки «Phil it», але на нього потрапили найвитриваліші, бо погода ввечері таки сильно зіпсувалася.  

Книжки та продажі 

Одним з партнерів фестивалю була книгарня «Книжковий Лев». Її представник Олександр Рябчук поділився результатами двох днів фестивалю. З собою привезли 925 книжок, більшість — тих авторів, які були на сцені, а потім на стенді для автографсесій. До речі, якраз навпроти стенду Книжкового Лева. 

Реалізувати вдалося 70% з усіх книжок, зізнається Олександр. Найбільше купували книжки: «Потяг прибуває за розкладом» Марічки Паплаускайте, «Втеча з табору 14» Блейна Гардена і «Бунт речей» Жузе Сарамаґу. А якщо говорити про авторів, то найбільший попит мали книжки Євгенії Кузнєцової і Юрка Іздрика. 

«Книгу “Луцьк. 1000 років життя та історії” ми недооцінили і взяли лише 20 примірників, а її розкупили в перші години фестивалю. Тому, потенційно, 1 місце в топі продажів скоріш за все належало б Олександру Котису і його книзі про Луцьк», — зауважує Олександр. 

«Тепла ванна» для митців та інклюзивність

Письменниця Ірена Карпа поділилася на своїй сторінці враженнями про фестиваль. Вона сказала, що організація «Фронтери» — це «тепла ванна» для митців. Гості також задоволені організацією фестивального простору. Все поруч: фудкорти навпроти сцени, достатньо місця для відпочинку, між подіями не треба «розриватися» і обирати. 

Елла Яцута каже, намагалися зробити фестиваль комфортним для всіх: 

«Ми зробили програму у такому форматі, де події не перетинаються між собою. З одного боку, нам хочеться охопити більше учасників, а з іншого — ми хочемо кожному приділити достатньо уваги. Хочемо, щоб люди мали змогу відвідати кожну подію без стресу, коли ти мусиш розірватися і бути одночасно в кількох місцях. Тому що це має бути концентрація розмов, порозуміння, діалогу, пошуку». 

Організатори хотіли зберегти атмосферу легкості та затишку, коли можеш побути наодинці з думками або поруч зі «своїми» людьми. Тому і місце обрали особливе — історичну територію поруч із Верхнім замком (Любарта). Кажуть, що саме ця локація  занурюєгостей фестивалю у контекст міста, розкриває Луцьк як культурний центр, повʼязаний з іншими країнами та культурами. 

Репортерка з Португалії, авторка книжки «Тарас Шевченко з простреленою головою» Ана Франса стала не тільки гостею фестивалю, а й учасницею кількох дискусій: 

Я відчула, що люди звертали увагу на всі панелі, навіть на більш академічні чи складні. Думаю, це дивовижно, що ви запрошуєте людей ззовні, тому що інші європейці загалом не багато знають про вашу культуру, наскільки вона давня і глибока.

Ана провела в Україні близько чотирьох місяців з початку широкомасштабного вторгнення, написала багато матеріалів про війну для португальських і британських видань. Її книжка «Тарас Шевченко з простреленою головою» розповідає про українців очима іноземної авторки, яка щодня відкриває для себе Україну. Цікаво було б прочитати її українською мовою. 

Один з відвідувачів фестивалю Єгор також оцінив програму і локацію: 

«Крутий лайнап, який вдало міксували, цікава локація, знайомі з різних міст України, з якими був радий зустрітися. І загалом це класна можливість вирватися з київського ритму і заземлитися у гарному Луцьку. Не сподобався хіба дощ наприкінці».

Комфорт був відчутним і через інклюзивність. Серед відвідувачів  були люди на кріслах колісних, вони вільно пересувалися, бо простір ретельно підготували до фестивалю. Це підтвердив Максим, який пересувається за допомогою крісла колісного: 

«Мені подобається цей фестиваль, бо я можу вільно пересуватися: від входу на територію до сцени чи туалету. Єдине, що мене хвилює — укриття, адже там сходи. Самостійно я  не зможу спуститися в підземелля».  

Микита Москалюк розповів, що перед фестивалем організатори проконсультувалися з фахівцями ГО «Доступно.UA» і запевнив, що охоронці пройшли відповідні інструктажі, тому вони допомагатимуть спуститися в укриття усім гостям, які цього потребуватимуть. 

Доступність — це також про іноземні мови, тому кожен іноземець міг говорити рідною мовою, а перекладачі забезпечували розуміння гостям. Організатори запевняють, що продовжують вчитися і наступні події будуть ще більш інклюзивними.

Читайте також: Свято життя на межі: XII Книжковий Арсенал