Художній музей менторить бібліотеку: як це спрацювало в Одесі

Протягом трьох місяців дитяча бібліотека №37 у Пересипському районі Одеси працювала під наставництвом незвичайного ментора — Одеського художнього музею. Невелика, із вікнами, що виходять на галасливий дитячий майданчик, фондом, що поступово оновлюється, і натхненними працівниками, що понад усе прагнуть оновити приміщення, перетворивши його на локальний культурний осередок. Упродовж цього року вона зазнала значних змін: зі звичайної непримітної дитячої книгозбірні зуміла перетворитися на сучасний хаб, куди радо приходять діти й підлітки. Розповідаємо, як це вдалося.

Як побудована співпраця Одеського худмузею й дитячої бібліотеки

Завдяки програмі «Спадщина: простір для роботи», яку цьогоріч реалізував фонд «Партнерство за сильну Україну», між культурними інституціями України встановлюється незвична співпраця: більші установи беруть шефство над меншими, ділячись досвідом роботи в загрожених умовах і напрацьованою деколонізаційною оптикою.

Одним із менторів програми є Одеський художній музей. 

Ольга Стемберська, заступниця директора централізованої бібліотечної системи Одеси, розповіла, що це вперше бібліотека отримала менторську підтримку від досвідчених партнерів, потребувала підтримки музею, що вже мав досвід менторства менших організацій. 

Анастасія Явтушенко, молодша наукова співробітниця Одеського художнього музею, стала менторкою дитячої бібліотеки №37 в межах співпраці установ. Музей допомагав бібліотеці, яка щороку обслуговує понад 5 тисяч читачів і має 15 тисяч видань, спираючись на свій досвід роботи з дитячою авдиторією. 

Музей допомагав у пошуках підрядників й в розробленні програми «Книга у кадрі». Також проводив зустрічі з комунікаційниками дитячої бібліотеки для того, щоб допомогти розширити авдиторію за допомогою соцмереж.

Загалом в межах програми «Спадщина» Одеський художній музей отримав чотири субгранти, які були розподілені між проєктами Одещини. Кожен проєкт мав окремого ментора. «Оскільки я займалася раніше дитячою освітньою програмою в музеї, то я стала менторкою бібліотеки», — розповідає Анастасія. Загалом менторство музейників над бібліотекою тривало понад 3 місяці.

Анастасія наголошує, що вони намагалися показати, як цікаві візуальні елементи й нестандартні рішення можуть привабити дітей до бібліотеки:

Це дуже важливо, особливо для районів, де немає доступу до культурних заходів у центрі міста. Ми хочемо, щоб бібліотеки не асоціювалися з радянським минулим, а були місцями, де діти можуть знайти нових друзів, цікаву інформацію та розваги.

Окрім підтримки бібліотеки, цей досвід став цінним і для самого музею. «Ми зрозуміли, що нам теж треба маленький простір, щоб діти могли себе чимось зайняти, поки батьки гуляють музеєм», — зауважила Анастасія.

Наразі основна авдиторія бібліотеки — це діти до п’яти років. Залучення найменших було складним завданням через відсутність відповідної літератури та зручних умов для них.

«Завдяки меценатам ми змогли створити програму для малечі. Головне, що бібліотека не втрачає свого сенсу — все починається з книжки. Ця командна робота навчила нас не боятися діяти й залучати ресурси, які знаходяться поза межами бібліотечної системи», — зазначає Ольга Стемберська.

Нині у планах проводити презентації книжок з мистецтва у музеї та запрошувати працівників музею як експертів на бібліотечні заходи для підлітків.

Бібліотека активно шукає меценатів та нові можливості для реалізації подібних програм. За словами бібліотекарки, активна робота з громадою вже має результати, адже відвідувачі й батьки читачів допомагають знаходити тих, хто може підтримати бібліотеку.

Читайте також: Зруйновані, але незламні: бібліотеки під російською окупацією та їхній шлях до відновлення

Оновлення бібліотеки стало можливим завдяки програмі фонду: одне з приміщень перетворили на сучасний простір для дітей і підлітків, де з’явилися нові комп’ютери, зручні меблі, стильні полиці й освітлення у скандинавському стилі. 

«Ще років п’ять тому це була читальна зала старшого відділу, а зараз ми називаємо цей простір саме “простором”, бо будь-яка дитина тут може знайти книжку на свій смак, скористатися безплатним Wi-Fi, брати участь у заходах, зустрічах з письменниками та культурними діячами», — зазначає заступниця директора Одеської бібліотечної системи Ольга Стемберська.

У бібліотеці також проводять заняття, основою яких є творча діяльність, що розпочинається з читання, яке сприяє психоемоційному розвантаженню дітей. На стінах з’явилися афоризми, а на полицях — комікси про Івана Франка і Тараса Шевченка.

До підбору книжок підійшли нетипово: провели зустріч із підлітками, щоб врахувати їхні побажання. Так у бібліотеці з’явилися манґа та нові детективи.

Цю «стратсесію» бібліотека планує використовувати як інструмент для комунікації з читачами та меценатами, що допомагають оновлювати фонди бібліотеки.

Місія можлива — оновити книжковий фонд в умовах війни

Після початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що бібліотекам необхідно оновлювати книжковий фонд, зокрема позбавлятися застарілої російськомовної літератури. «Міська влада збільшила суму на закупівлю книжок, долучилися благодійники, але це неможливо зробити за рік-два», — коментує бібліотекарка, наголошуючи на важливості постійного професійного оновлення фондів, яке має тривати багато років. 

Списуємо старі радянські книжки, але не можемо повністю від них позбутися, оскільки нових видань недостатньо.

Директор Централізованої бібліотечної системи для дітей Юрій Горбатенко зазначає, що в Україні залишилося небагато централізованих бібліотечних систем, Одеська — одна з тих, які продовжують розвиватися. Вона складається з 20 філій, розташованих по всьому місту, має 162 співробітники та налічує понад 300 тисяч видань.

Після початку повномасштабної війни у 2022 році оновлення фондів тимчасово призупинили, однак потім завдяки підтримці соціально-активного бізнесу та отриманим грантам, книгозбірні вдалося отримати нові видання. Бібліотека першою в Україні взяла участь в обміні «Українська книга — українським дітям», обмінявши 36 тисяч російськомовних книжок на 18 тисяч українськомовних.

Завдяки оновленню діти та підлітки все частіше обирають сучасну українську літературу, але це пов’язано не з війною, а з тим, що ці книжки з’явилися на полицях бібліотеки, пояснює Ольга Стемберська.

Підлітки також стали уважніше слідкувати за літературними тенденціями, віддаючи перевагу фантастиці та детективам, як-от творам Макса Кідрука та Андрія Кокотюхи. За словами бібліотекарки, навіть наймолодші читачі 7-10 років вже не питають про книжки російською.

У бібліотеці є можливість вчити українську мову. У цьому допомагає мовний рух «Єдині», проводячи безплатні розмовні клуби. Координаторка руху Ольга Оробець відзначає важливість таких просторів для розвитку української ідентичності.

«Саме такі простори й такі ініціативи, як ця, допомагають людям змінюватися. Наші студенти різного віку, від 15 до 84 років, і всі вони хочуть навчатися. Ми бачимо, як ці простори сприяють розвитку української культури й спадщини, відкриваючи людям новий світ», — підкреслює вона.

Мовний клуб працює в Одесі понад два роки. Спочатку руху бракувало просторів для соціальних проєктів, тут допомогла ініціативність адміністрації книгозбірень міста.

Ольга Стемберська також наголошує на необхідності державної підтримки для подальшого розвитку бібліотек. «Ми вже відчуваємо підтримку в оновленні фонду, але потрібні додаткові програми, які б допомагали не тільки з книжками, а й підтримували професію бібліотекаря», — каже вона.

Загалом місцева влада Одеси виділила 2 мільйони гривень на оновлення фондів бібліотек міста, чого недостатньо, аби задовольнити потребу цілком, але це фінансування більше, ніж було у попередні роки.

«Наша бібліотека існує вже 47 років, і за цей час зазнала значних змін. Завдяки оновленому простору ми вже отримали чимало компліментів. За два тижні після оновлення ми зареєстрували 36 нових читачів, а це немало. Це місце об’єднує дітей і батьків, створюючи спільноту», — підсумовує Стемберська.

Читайте також: Не лише про книжки. Які нові послуги запровадили бібліотеки в деокупованих громадах

Як проєкт «Спадщина» працює з бібліотеками й іншими інституціями

Дитяча бібліотека Одеси — не єдина, якій пощастило з всебічною підтримкою – і менторською, і фінансовою. У 2024 році фонд «Партнерство за сильну Україну» реалізував програму «Спадщина: простір для роботи». Чотири великі культурні установи — Мистецький Арсенал, Харківський літературний музей, Одеський національний художній музей і платформа «Ізоляція» — стали менторами для 29 організацій з різних регіонів України.

Старша менеджерка проєктів фонду «Партнерство за сильну Україну» Ольга Котюк зазначає, що програма «Спадщина» допомагає локальним інституціям переосмислити свою роль у громаді та створювати нові простори. Проєкт спрямований на різні культурні інституції, зокрема на операторів спадщини, серед яких і бібліотеки. Загалом фонд отримав понад 130 заявок і відібрали 29 ініціатив, з яких лише 14 отримали фінансування. «І лише один стосувався бібліотек — це був наш перший пілотний кейс», – зазначила Котюк.

Капитолівська бібліотека, філія центральної бібліотечної системи у Харківській області, є підопічною Одеського художнього музею, який допомагає переобладнати простір. Вона також співпрацює з Харківським літературним музеєм та обʼєднанням «Літера», показуючи, як невелика громада може активно функціонувати попри всі виклики.

Без великих майданчиків та ініціатив, що переосмислюють літературну спадщину, не обійтися.

Одним із важливих напрямів роботи фонду є запит на нову експертизу та інформацію, яка раніше не була доступною ні в Україні, ні на міжнародному рівні. Зокрема йдеться про роботу з процесами деколонізації, декомунізації, меморіалізації та інші складні аспекти, з якими стикаються навіть найменші громади. У малих громадах часто є лише бібліотека або музей, які виконують такі нетипові функції, як фіксація воєнних злочинів або надання психологічної допомоги переселенцям.

На Харківщині фонд підтримує музей Іллі Рєпіна, музей Григорія Сковороди та Капитолівську бібліотеку — активний культурний центр невеличкої громади, яка працює з дітьми та підлітками, зшиваючи громаду через пам’ять про місцевих діячів, зокрема Володимира Вакуленка, вбитого під час окупації. 

Харківський літературний музей залучає митців у проєкт переосмислення спадщини Миколи Хвильового, зокрема організовує перформанс «Не про Хвильового», виставку «Власні назви», що досліджує історичні назви вулиць та можливість їх перейменування. Котюк наголошує, що інші інституції також шукають нові форми взаємодії, особливо коли колекції переміщені або їх немає. «Є виклики у співпраці з громадами, які втратили свої домівки, як у випадку з Авдіївкою, де збереження нематеріальної спадщини стало способом об’єднання переселенців», — додає вона.

Читайте також: Окупанти не зачепили нічого — директорка бібліотеки Тростянця