Від Закарпаття до Тоскани: як Драгоманов і Ліланд створювали легенду про відьом

За соціологом, істориком, фольклористом, громадським діячем та політичним філософом Михайлом Драгомановим міцно закріпилося реноме раціоналіста, секуляриста та вільнодумця, який підважував некритичний підхід до «національних святощів», поборював як казенне російське православ’я, так й інерцію греко-католицизму і загалом — був ворожим до релігії (що закидали йому чимало полемістів). І попри те, що про нього написали й пишуть безліч праць, в інтелектуальній біографії Драгоманова досі є низка маловідомих і по-своєму приголомшливих сторінок, опроявлення яких показує значно складнішу траєкторію ідей та уявлень у ХІХ-ХХ століттях, ніж про це заведено говорити.

Український емігрант, мандрівник із США та італійська відьма

Релігійні студії, зокрема альтернативних панівним формам духовності, завжди були одним із ключових наукових зацікавлень Михайла Драгоманова.  Він намагався їх адаптувати під потреби своєї політичної діяльності, як це було у випадку досліджень дуалістичних вірувань. Для Драгоманова, хто прагнув віднайти оптимальні шляхи соціальних змін, вивчення релігій було важливим для розуміння їх норм як регуляторів суспільних взаємин і осередків зберігання культурного досвіду. Ці студії привернули увагу до нього Чарльза Ліланда, якому мимоволі судилося стати одним із джерел натхнення для відродженого у New Age язичництва.     

Чарльз Ґодфрі Ліланд (1824-1903) – американський журналіст, фольклорист-аматор та письменник, близький до Arts and Crafts Movement – руху за відродження традиційних ремесел і культури, а також використання у дизайні домодерних форм мистецтва й матеріальної культури. Цей рух викликав захоплення Оскара Вайльда. Випускник Принстона, Ліланд продовжив освіту в Німеччині та Франції, де був учасником революції. Після повернення до США працював журналістом, писав і перекладав німецьких романтиків англійською, воював за Північ проти Конфедерації у громадянській війні. Опісля знову повернувся до Європи, де жив здебільшого в Італії й займався фольклористичними студіями.

У Європі Ліланд зацікавився життям ромів, їхнім ворожінням, навіть опанував ромські говірки, що згодом привело його до більш загального зацікавлення в чаклунстві. 

Його книга 1899 року «Арадія, Євангелії від відьом» була заявлена як систематизація вірувань і ритуалів відьомської спільноти у Тоскані (сам він жив і помер у Флоренції), що начебто безперервно існувала з часів етрусків — стародавніх мешканців краю. Теза ця, про можливість безперервного існування спільнот з альтернативними формами релігійності, у ХІХ столітті поділялася багатьома дослідниками. Це припущення, що народне двовір’я увібрало в себе чимало елементів минулих вірувань і культур, Жуля Мішле з певними застереженнями приймав і Драгоманов як концептуальний орієнтир у дослідженнях фольклору.  

Aradia – Перше видання «Арадії, Євангелія відьом» Чарльза Ґ. Ліланда, 1899

Жінка, вірогідність існування якої згодом була підтверджена, нібито передала Ліланду рукопис із закляттями, що використовувалися у цій спільноті. Він доповнив їх власними фольклорними знахідками, переклав англійською і видав. 

Мандрівка на Схід західного окультиста

На момент Ліландової роботи, фольклористика, як і соціологія та антропологія, була ще дуже новою галуззю, в якій ім’я Драгоманова вже набуло певної ваги. Він інтенсивно друкувався у європейських журналах, його окремі його статті були доступні французькою, італійською, англійською та іншими мовами. Розкидані по багатьох виданнях, їх потому збере Михайло Павлик і видасть в українському перекладі. 

Обставини Ліландового знайомства з Драгомановим наразі невстановлені. Також невідомо, чи вони лише листувалися, чи зустрічалися особисто. Ліланд, який слідкував за публікаціями у ділянці народознавства, не міг оминути праць Драгоманова, який своєю чергою, певний час навіть виявляв інтерес до еміграції у США. 

«Отже, мій друг — покійний М. Драгоманов, — писав Ліланд у передмові “Євангелія від відьом”, — оповів мені, як певний чоловік в Угорщині (малося на увазі Закарпаття, що адміністративно підпорядковувалося угорській частині Австро-Угорської монархії – прим. моя, В. Ш.), дізнавшись, що він зібрав багато оповідей (які були згодом справді опубліковані у фольклористичних журналах), викрав їх із кімнати дослідника й таємно скопіював, тож коли наступного року Драгоманов повернувся, то виявив, що злодій бурхливо практикує як чаклун. Насправді він не здобув багато заклинань — приблизно з дюжину, але й найменша кількість заведе далеко у такій справі, і я наважуся сказати, що в Італії навряд чи знайдеться бодай одна відьма, яка знає настільки багато, скільки я опублікував зібраного широко й в далеких місцях».      

Tales – Книга Драгоманова «Малоруські народні перекази та оповіді» (1876) використовувалася Чарльзом Ґ. Ліландом у його студіях

Карпатський регіон середини XIX століття з усіма своїми крайовими складниками, був таким собі українським «Диким Заходом». Свій візит Драгоманов дуже жваво описав у «Австро-руських споминах». Власне, на Закарпатті крайова еліта — попівство — сильно мадяризована й має міцну політичну симпатію до російської монархії при загальному низькому рівні освіти. Прикметний епізод розмови із тамтешнім гімназійним викладачем-москвофілом Драгоманов навів у спогадах:  

«А Новгород недалеко від Києва?” – “Який Новгород, – питаю, – Волинський чи Сіверський?”. Учитель показав затрудненість: “Отой Новгород, що про нього часто говорять в історії”. – “Новгород Великий, – кажу, – колишня республіка?!” – “Еге ж, еге ж”. – “Ну, так той дуже далеко від Києва. Він аж коло Петербурга і тепер туди залізною дорогою аж три дні їзди». 

Навіть через багато десятиліть краї, розкидані навколо Карпат, приваблювали шукачів екзотики, які ще прагли знайти там рештки первісного побуту та мислення. На цьому тлі, віра в чари здавалася цілком закономірною.

New Age та підробка з науковим чуттям

Драгоманов надсилав Ліланду закляття з власної етнографічної колекції, які той використовував у своїх студіях. Зокрема другий розділ його книги «Циганські чари й ворожіння» (1891) про закляття й замовляння для лікування хвороб дорослих, значною мірою побудований Ліландом на допомозі Драгоманова. 

Однак, що відрізняло Драгоманова від Ліланда, це прагнення розбудувати «сувору» науку. Ліланд лишався ангажованим аматором, який так ніколи й не зміг дорівнятися приятелю в методологічному та концептуальному рівнях пошуків.

Сучасні дослідники вважають більшу частину «відьомського Євангелія» компілятивним фальсифікатом самого Ліланда, й лише два розділи з 15-ти — оригінальними фольклорними артефактами. Книга вийшла маленьким накладом і не привернула особливої уваги, але згодом, у середині ХХ століття, була перевідкрита й стала натхненням для неоязичницького руху Wicca, звідки його фундатор, письменник Джеральд Ґарднер, черпав ідеї для створення ритуалів нової релігії.

Gypsy Sorcery – Видання «Циганських чар і ворожінь» Чарльза Ґ. Ліланда, 1891

Тепер ці практики поширені у «відьомських» чи пак «поганських» церквах. Американський окультист і поет Ейдан Келлі, який бачив оригінальну книгозбірню Ґарднера, писав в «Оригінальних ґардеріанських документах до “Книги тіней”» (1993), що Ліланд стояв поруч із томами Алістера Кроулі та Маргарет Мюррей — авторки гіпотези про те, що відьми, переслідувані у XVI-XVIII століттях, Існували й виконували функції жриць язичницьких культів, які пережили християнізацію. «Арадія» доволі широко увійшла в масову культура. 2012 року норвезький композитор Мартін Ромберґ створив «відьомську» месу за гімном Діані з цієї книги.  

Так volens nolens секулярист, раціоналіст і скептик Драгоманов зіграв свою опосередковану роль у відродженні язичництва в часи гіппі, роке-н-ролу й нових релігійних рухів. Скуйовджена борода й довге волосся Драгоманова, таким чином, не цілком випадково мають суголосний вигляд тій добі. 

Читайте також: «Відьма» Томаса Олде Хьовелта: Народ прагнув крові й хотів голосувати