10 коротких романів для знайомства з класиками

Товста книжка — не завжди означає краща. Часто читачі з різних причин надають перевагу не грубезним «солідним» книжкам, а невеличким виданням. Проте не варто думати, що тоненькими і призначеними для швидкого читання можуть бути лише «бульварні романи». У видатних письменників, як-от Ернеста Гемінґвея, Вірджинії Вулф чи Джона Р. Р. Толкіна, є зразки високоякісної та невеликої за обсягом художньої прози. До того ж, із новим для себе автором ліпше знайомитись через короткі твори, щоб не шкодувати витраченого часу, якщо раптом не сподобається. Start small, як кажуть англійці, — починайте з малого.

Отже, якщо вам кортить почитати Джойса і при цьому не тягати з собою «Улісса» — пропонуємо десять коротких романів відомих письменників. Товщина корінця — більше не причина відкладати твори майстрів «на потім».

Мета цієї добірки – знайти десять книжок визнаних авторів, доступних у перекладі українською та обсягом до 300 сторінок. Поза обмеженням опинився тільки «Гобіт», але панові Толкіну можна вибачити. Тож ось вони: від найменшої до найбільшої з короткими коментарями. Обирайте!

Ернест Гемінґвей «Старий і море»

104 сторінки

«Телеграфна» проза Гемінґвея, що так непокоїла Фолкнера, вже понад півстоліття захоплює читачів. І хоч фактично це повість, ми мусимо її порадити, бо ж не кожну повість відзначають Пулітцерівською премією за художню книгу. Обставини прості: старий, море, велика рибина (оповідь базується на реальному випадку, зафіксованому у Ґольфстримі). Сам Гемінґвей мріяв написати великий роман про рибальське життя, але вийшла невеличка філософська притча. Як показав час, варіант нітрохи не гірший. Просто і коротко — найліпший спосіб доступно пояснити важливі життєві істини, а в цьому Гемінґвеєві майже немає рівних.

Гемінґвей, Ернест. Старий і море; пер. з англ. Володимира Митрофанова. Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. 104 с.

Читайте також: І хто він без цих романів? Алкоголік, сексист і красень, Гемінґвей — розмова з Майклом Катакісом

Ернст Юнґер «Скляні бджоли» 

152 сторінки

Роман кінця п’ятдесятих, у якому легко впізнати сучасні реалії. Здавалося б, прогрес і гуманізм, гуманізм і прогрес, війна позаду, все добре, письменники мають убачати в майбутньому світло та полегшення. Проте чи так легко повірити, що найгірше позаду, коли постійно відчуваєш присмак бюрократії і дотик синтетичної реальності? Відповідь Юнґера — ні. Розв’язання одних проблем спричиняє появу інших, не говорячи вже про те, що деякі й зовсім ніколи не зникали. Суттєва перешкода — складність адаптації людини до швидких змін у суспільстві. В одвічній гонитві за спрощенням люди стикаються з іще більшими складнощами та тривогами. Чи зможемо ми колись зупинити цей біг у невідомому напрямку — шукайте відповідь разом із Юнґером.

Юнґер, Ернст. Скляні бджоли. Київ: Видавництво Жупанського, 2017. (Майстри світової прози). 152 с.

Вітольд Ґомбрович «Транс-Атлантик»

160 сторінок

Усупереч поверхневим уявленням, це не посібник «Як любити Батьківщину на відстані». Так, проза Ґомбровича не для всіх, вона шукає свого читача серед поціновувачів химерних, гротескних і суперечливих творів. Який він, поляк поза Польщею? Чим він живе, про що думає? За вдаваною байдужістю Ґомбрович ховає сильну прив’язаність до Польщі, він майже «ненавидить» її, бо не може без неї існувати. Навіть перетнувши Атлантику, поляк не може позбутися своєї польськості, він вимушений постійно відганяти думки про Батьківщину і знову до них повертатися. Роман ґрунтується на реальних подіях, але водночас сприймається так відсторонено, мовби це трапилось не з Ґомбровичем, а буквально з кожним, хто опинився поза межами своєї країни. Непересічний стиль, дбайливо збережений перекладачем Андрієм Бондарем, й особливе бачення концепції Батьківщини — ось що пропонує читачам «Транс-Атлантик».

Ґомбрович, Вітольд. Транс-Атлантик; пер. з пол. Андрія Бондаря. Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. 160 с.

Читайте також: Дух свавілля: Війна Вітольда Ґомбровича проти кліше

Джозеф Конрад «Серце пітьми»

176 сторінок

Той випадок, коли роман водночас і найвідоміший, і короткий. «Серце пітьми» справедливо вважається шедевром модерністської літератури. Головний герой, моряк і блукалець Чарльз Марлоу подорожує серцем Африки у пошуках сумнозвісного торговця слоновою кісткою Курца, поступово стає одержимим цією таємничою постаттю, а коли врешті зустрічає його — дізнається зовсім не те, чого сподівався. Марлоу переосмислює як власні погляди, так і цінності усієї західної цивілізації. Конрад досліджує межі людського досвіду, ніби намацує примарні кордони божевілля, прийнятності, провини. На противагу короткому роману є майже тригодинна кіноадаптація Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні». Щоправда, на зміну Марлоу в ній приходить капітан Віллард, а події перенесені з Африки до В’єтнаму. Попри це ідея Конрада передана дуже вдало, але радимо спочатку прочитати книжку (й не тільки тому, що вона невеличка).

Конрад, Джозеф. Серце пітьми; пер. з англ. Тараса Бойка. Київ: Комубук, 2016. 176 с.

Читайте також: Фестиваль Конрада у Кракові: «Світила» і багато світла

Томас Пінчон «Виголошення лоту 49» 

192 сторінки

«Перший Пінчон» багатьох читачів. Із цієї книжки можна і варто починати знайомство з цим загадковим прозаїком сучасноті. Як і Джером Девід Селінджер, Томас Пінчон — таємнича постать, що й досі приховує подробиці свого життя і творчості. Він ще не дав жодного інтерв’ю, але твори його говорять самі за себе. Пінчон складний, іронічний, провокативний. Його творчості властива заплутана символіка. «Виголошення лоту 49» — класичний «пінчонівський» роман. Починаючись як оповідь про життя звичайної американської домогосподарки середини шістдесятих, твір поступово набирає таємничих обертів. Не гарантуємо, що всі зрозуміють Пінчона з першого прочитання. Навіть літературна спільнота досі сперечається про справжній задум цього твору. Та тим цікавіше до нього повертатися, щоразу знаходячи нові відповіді на численні загадки автора.

Пінчон, Томас. Виголошення лоту 49. Київ: Видавництво Жупанського, 2017. (Майстри світової прози). 192 с.

Вірджинія Вулф «Місіс Делловей» 

208 сторінок

За версією Times роман «Місіс Делловей» належить до сотні найкращих англомовних книжок, написаних після 1923 року. Повоєнні рани британського суспільства, світське життя, палке кохання проти стабільного шлюбу — може видатися, що книжка трохи банальна, та не варто недооцінювати Вірджинію Вулф, одну з найвідоміших письменниць двадцятого століття. Літературні критики часто порівнюють «Місіс Делловей» з «Уліссом» Джойса, тому жіночими романами й нудними зітханнями тут і не пахне. Роман розкриває одвічну проблему людства (і не тільки жінок!) — вибір. Клариса Делловей змушує замислитись, а чи правильно ми вчинили колись і які наслідки має вибір у глобальному контексті.

Вулф, Вірджинія. Місіс Делловей; пер. з англ. Тараса Бойка. Київ: Комубук, 2016. 208 с.

Читайте також: Як одружувались відомі письменники: Фіцджеральд, Вулф, Набоков і не лише

Джордж Орвелл «У злиднях Парижа і Лондона» 

232 сторінки

Якщо ви не прихильник антиутопій, пропонуємо автобіографічний реалізм без прикрас. Від того ж таки Орвелла. До речі, саме цей роман став початком творчого шляху письменника. Із притаманною йому проникливістю Орвелл описує свої поневіряння Парижем і Лондоном, голод, тяжку, майже цілодобову працю, хаос «за лаштунками» розкішних готелів і ресторанів, притулки для безхатченків. Він пояснює: «добропорядні громадяни» просто не бажають помічати цей інший, «брудний і огидний» всесвіт, що завжди поруч, адже бояться одного дня стати його частиною. Та Орвелл не наляканий. Навіть у скрутних обставинах він знаходить місце для розвитку думки, дослідження себе і навколишнього світу. Отже, не антиутопією єдиною!

Орвелл, Джордж. У злиднях Парижа і Лондона; пер. з англ. Єгора Полякова. Київ: Видавництво Жупанського, 2017. (Майстри світової прози). 232 с.

Читайте також: Як писав Орвелл: щоб пережити травми, задля слави і суспільних змін

Курт Воннеґут «Колиска для кішки» 

240 сторінок

Забудьте увесь попередній абзац. Антиутопії можна легко полюбити, якщо почати з правильної книжки. Воннеґут не перший рік зачаровує українського читача. Вже можна почитати у перекладі відому «Бойню номер п’ять» і «Ґалапаґос». «Колиска для кішки» — це антиутопія без очевидних ознак антиутопії. Дуже спокійна книжка про атомні бомби. Відчуваєте це напружене затишшя? За подіями у творах Воннеґута дуже цікаво спостерігати. Мовби дивишся фільм, знятий спеціально для тебе. Його проза схожа на просту пісеньку, яку знають усі, та ніхто не замислюється, скільки в ній глибинного сенсу. Читати «Колиску» напрочуд легко, але це аж ніяк не підриває фундаментальності думки автора, ба навіть підкреслює її. У The New York Times романи Воннеґута порівняли з електричним зарядом, від якого волосся стає дибки. Та запевняємо, така шокова терапія надзвичайно приємна.

Воннеґут, Курт. Колиска для кішки; пер. з англ. Аліни Немирової. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. 240 с.

Читайте також: Як у людей з’явилися ласти і дзьоби: Лорі Мур про Курта Воннеґута

Джеймс Джойс «Портрет митця замолоду» 

288 сторінок

Узагалі найліпше розпочати читання Джойса з «Дублінців», але це збірка оповідань. На щастя, Джойс подбав про чудову коротку альтернативу величному і філософському «Уліссові» — грайливий та експериментальний автобіографічний роман «Портрет митця замолоду». Це яскрава оповідь про емоційне та інтелектуальне дорослішання, пошуки ідентичності за допомогою мистецтва. І хоч героєм твору є сам письменник, це фактично універсальний роман про будь-якого митця, що має відшукати себе, свій голос, стиль і бачення. Це історія формування особистості, здатна допомогти молодим (та й не обов’язково) читачам повірити у власні сили, розгледіти в собі потенціал і, можливо, навіть зрозуміти, чому «Улісс» такий, який є. Ключ до Джойса — в його «Портреті».

Джойс, Джеймс. Портрет митця замолоду; пер. з англ. Мар’яни Прокопович. Київ: Комубук, 2017. 288 с.

Читайте також: Тест: Джойс чи Кокотюха?

Джон Р. Р. Толкін «Гобіт або Туди і Звідти» 

320 сторінок

Для толкініста-початківця не обов’язково зазубрювати «Сильмариліон», постійно пам’ятати, що Торін — син Траїна, а Турін — син Гуріна, вивчати всі імена Саурона тощо. Трилогія «Володар перснів» теж масивна й дещо громіздка. Тому радимо почати з «Гобіта», що займає трохи більше трьохсот сторінок. Це небагато у порівнянні з кількістю та довжиною однойменних кінофільмів. Серед сутичок із гоблінами, драконом і гігантськими павуками є місце для справжньої дружби, смачної їжі, пісень і веселощів. Якщо уявити, що дракон — це бос, а гобліни — люди в транспорті в годину-пік (дружбу, їжу і пісні залишимо як є), отримаємо таку собі гіперболізовану версію життя. Маленькі люди (ні, ми не дискримінуємо гобітів за зростом) здатні творити велику історію, і Більбо Торбин це доводить.

Толкін, Дж. Р. Р. Гобіт або Туди і Звідти. Львів: Астролябія, 2007. 320 с.

Химери Ґомбровича, молодий Джойс, загадки Пінчона, світи Толкіна — як бачите, обрати є з чого. До речі, про вибір — це до Вірджинії Вулф.

Читайте також: Чому у Толкіна Різдвяний дід не всесильний, а війна поруч?

Авторка: Олександра Брунова