Катерина Бабкіна. Мій дід танцював краще за всіх

Олег Сенцов — український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст. Лауреат Премії Сахарова «За свободу думки» та Національної премії України ім. Т. Шевченка. Був затриманий в Криму в травні 2014 року і засуджений до 20 років ув’язнення в російській в’язниці за звинуваченням у тероризмі.

«Жизня» — збірка автобіографічних оповідань. Це книжка для всіх, хто досі не знайшов відповіді на запитання, чому Олег допомагав українським військовим у Криму, чому відкрито говорив про розв’язану Росією війну в Україні, чому розпочав голодування і не просив про помилування. Ці тексти знайомлять нас з автором у період важливих для нього внутрішніх пошуків і змін, коли він прагне зрозуміти, хто він, яким шляхом піде далі і з якого більше ніколи не зійде.

Це перша публікація творів Олега Сенцова в перекладі українською мовою, що подаються поруч із російськомовними оригіналами. Це надзвичайно важлива для Олега книжка, і, навіть перебуваючи в ув’язненні, він активно брав участь у її виданні.

«У дитинстві я хотів собаку. Вівчарку. Неодмінно німецьку. Я багатьох бачив у кіно, декілька було й у нашому Селі. Я хотів свою. Гуляти з нею, дресирувати. Щоб я йшов із нею по вулиці, а на мене дивилися. Щоб вона мене слухалася, і ми любили одне одного. До цього в мене вже був пес. Тобто не в мене, а в нас, у родини. Ім’я в нього було зовсім не геройське — Тузик. Чорний дворняга, середнього роз- міру, прибився колись до нашого двору. Попереднє життя Туза (я так називав пса, намагаючись надати йому ваги передусім у власних очах) було не дуже солодке — судячи з усього, його добряче духопелили й узагалі ображали. Перший тиждень він сидів у буді й не виходив навіть попоїсти. Він так радів, що його ніхто не чіпає, що нехтував їжею заради спокою».