Як утримувати на плаву букіністичну крамницю в провінції: 6 порад зі «Щоденника книгаря»

Шон Бейзелл. Щоденник книгаря/Переклад Ярослави Стріхи. — Київ: Наш формат, 2019. — 304 с.

Книжку «Щоденник книгаря» Шона Байзелла перекладено понад десятьма мовами, а українською її видав «Наш формат» у перекладі Ярослави Стріхи. Власне, це ретельно занотований у Facebook рік із життя букіністичної книгарні The Bookshop з асортиментом в 100 тисяч книжок – другої за величиною в Шотландії.  Ретельно – означає аж до кількості замовлень онлайн, покупок офлайн і прибутку за кожен робочий день. Це історія про те, чим книгарня і її власник живуть і коштом чого виживають.  

Книгарня розташована в шотландському містечку Віґтаун, де живе тільки тисяча людей. І «Книгарня» там не єдина: у місті є «ціла низка книгарень і книгарів», а ще є своя Асоціація книгарів та щорічний літературний фестиваль. «Це фантастика!» – скажете ви. Але ні – це мемуари. Дотепні, аж часом з дрібкою чорного гумору, деталізовані, іноді надміру, але дуже захопливі.

Ми розібралися, в чому секрети цієї крамниці і виписали 6 інгредієнтів для вдалого книжкового бізнесу в провінції.

Інгредієнт 1. Ексцентричні продавці

Шон Байзелл знайомить читача з десятками колоритних і реальних персонажів: чого варта тільки його помічниця Нікі – справжній фрік, яка має оригінальну звичку шукати недоїдки на смітниках. Вона працює в книгарні кілька днів: на повну ставку автор у час панування на ринку Amazon уже не може собі дозволити найняти працівника. Знайомить зі своєю дівчиною-американкою Анною (насправді Джессікою Фокс, яка написала свою книжку про те, як залишила роботу в NASA й почала працювати в книгарні в шотландській глушині), лондонським другом Еліотом, що наїжджає в гості й розкидає по хаті свої речі, ексцентричними постійними покупцями й додзвонювачами.

Сам незчуєшся, як починаєш сміятися над жартами автора та дивуватися з того, які книжки часом замовляють люди: «Нетримання сечі» та «Асенізаторно-санітарні рішення для ізольованих будівель» навіть не найбільш оригінальні.

А ось кілька прикладів сценок із життя «Книгарні»:

• «підслухав, як відвідувачка старшого віку обговорює зі своєю подругою жахастики. Вона переплутала М.Р.Джеймса з Е.Л. Джеймс, тож, коли прийде додому зі свіжокупленим примірником «П’ятдесяти відтінків сірого», на неї чекає чи то приємна несподіванка, чи то глибокий шок»

• «Покупець приніс на касу три книжки, тицьнув пальцем у дві і сказав:

– Ці я візьму, а цю маєте поставити на полицю.

Потім спитав, чи може розрахуватися бонусами супермаркета Tesco».

• «Перший же покупець підійшов до каси в з двома першодруками Райдера Гаґґарда, по 8,5 фунта кожен. І саме тієї миті, коли я подумав, що серйозно занизив ціну, покупець спитав:

– А дві за 13 не віддасте?

Коли я відмовився знижувати ціну, він сказав:

– Ну, завжди треба спитати.

На що я сказав, що ні, питати не треба».

Шон розповідає про людей, які питали в нього, хто написав «Над прірвою в житі» і не вірили, що це був Селінджер. Про маму хлопчика, яка скаржилася на те, що не знає, що з сином робити – він усі кишенькові гроші витрачає на книжки. І про людей, які казали йому, букіністу, що не купують старих книжок, бо ж незрозуміло хто їх торкався.

Інгредієнт 2. Шарм букіністики

Власне, книжка саме про це – про будні книгарні, далеко не всі з яких є захопливими. Цікавою розповідь про них роблять спостереження Шона Байзелла: за покупцями й інтернет-користувачами, власниками вікторіанських маєтків, туристами та всіма мастями «людей літератури», які приїжджають на фестиваль. Тут безліч дотепних сценок із життя книгарні, чи не кожен відвідувач якої намагається торгуватися, бо ж обрана ним книжка така стара! А ті, хто продають свої книжки Шонові, навпаки не вірять, що оцей запилюжений томик коштує всього 20 фунтів, а не 200. А ще читачів неодмінно здивує, книжки з якого відділу букіністичної крамниці найшвидше розпродаються.

«Це вам будь-який книгар розкаже: хай у вас хоч сто тисяч книжок акуратно розсортовано й розставлено полицями у світлій теплій книгарні, але варто втулити в темний, холодний, погано освітлений закуток закриту коробку — і покупці налетять саме на неї».

Інгредієнт 3. Наважитися вести бізнес в час панування Amazon

Автор купив книгарню в рідному Віґтауні 2001 року, а книжку почав писати 2014-го. За цей час книжковий бізнес пережив чималі зміни: з’явився Amazon, який буквально розчавив усіх інших продавців. Як не опирався Шон, та все ж і він почав продавати свої книжки ще й там, а заодно й моніторити ціни. Власне, як і його покупці, які розглядаючи томик, зазирають і у смартфон, щоб дізнатися, чи на Amazon не дешевше. Це нагадує українських покупців, які побачивши цікаву новинку в книгарні, вирішують її не купувати, а спіратити. І часом кажуть про це вголос.

«Книжки без цінника провокують цікавий психологічний ефект: хай би яку низьку ціну ти назвав, вона завжди вища, ніж покупець готовий заплатити. Я вже втратив лік, скільки разів покупець приносив на касу книжку, на яку ми ще не наклеїли цінник і казав:— Раз цінника немає, то вона безкоштовна?»

Інгредієнт 4. Мемуари книгаря як маркетинговий хід

Байзелл розмірковує, як можна триматися на плаву в нових умовах, створює свій каталог книжок, випробовує різні майданчики продажів і маркетинг-ходи (чого варта сама ця книжка!). Але часом не витримує: як тоді, коли буквально розстріляв електронну книжку Amazon Kindle, якою потім прикрасив інтер’єр книгарні.

Через це тепер, після такої популярності «Щоденника книгаря» й появи перекладів різними мовами, чи не кожен журналіст питає Шона в  інтерв’ю, як він ставиться до того, що його книга продається на Amazon. «Я був проти, але видавець сказав, що інакше неможливо», – десь так відповідає Шон і можна буквально уявити його зітхання. Власне, підприємницькому боку роботи книгаря присвячено не так багато уваги, як очікуєш, але достатньо, аби уявити, що бізнесом це можна вважати лише умовно. А от те, що це специфічний і безперечно атмосферний стиль життя, сумнівів не викликає.

Читайте також: Як написати хороший нон-фікшн: 7 порад від Ростислава Семківа

Інгредієнт 5. Автографи класиків понад усе

Цікавими, хоча й одноманітними, є розповіді Байзелла про поїздки в маєтки й замки, куди його запрошують придбати книжки через переїзд, а частіше смерть господарів. Уявіть, які емоції відчуваєш, знайшовши книжку з автографом Вальтера Скотта, Флоренс Найтінгейл! Шон пише про це й про те, за скільки таку книжку можна продати.

А найстарішою в його книгарні є книжка 1501 року, уявляєте? Якби була на рік «старшою», вважалася б інкунабулою.

Інгредієнт 6. Провінційна книгарня як туристична атракція

Іще одна хороша новина – це те, що в книжці автор також розповідає про регіон Ґелловей і проводить для читача екскурсію Віґтауном. Старовинним містечком, яке довгий час жило з винокурні та маслозаводу, а також відоме двома власними мученицями. Пише й про примхливу погоду, про те, які замки можна подивитися поблизу, і що нарибалити.

Завдяки чому ж книжка так подобається читачам? Справа тут, мабуть, насамперед у подачі цієї історії Шоном, який разом з описом подій у книгарні розповідає чимало про себе, своє життя й книжкові вподобання («І хоча я й далі відчуваю мисливський азарт, коли йду купувати книгозбірню, читаю зараз менше, ніж до того як придбав книгарню — хіба що випадає подорож потягом чи літаком»), ставлення до Віґтауна та Шотландії (за незалежність якої він, до речі, проголосував на референдумі 2014 року). Відчувається, що попри фінансові труднощі він не уявляє життя поза цим містечком й прагне зробити в нього свій внесок. Чому б ще він вирішив давати ще одному непересічному персонажу книжки – татуйованому язичнику Скотті – в обмін на вироблені ним палиці?

Лишається чекати на продовження: нова книжка Шона Байзелла називається «Зізнання книгаря» й вийде англійською у серпні. Крім того, в Голлівуді придбали права на екранізацію як його мемуарів, так і мемуарів його колишньої партнерки – обидві книжки планують взяти за основу одного кінопроекту.

Читайте також: Витримка друком: справи київської букіністики