Крик у космосі: Що треба знати про нову екранізацію Мартіна

Джордж .Р.Р. Мартін. Ночеліт / пер з англ.: Р. Машкової, О. Руденка, Н. Гриценко. — К: Вид. група КМ-БУКС, 2018.  – 400 с.

Ось і закінчилася «Гра престолів». Фінальний сезон став предметом бурхливих дискусій: комусь сподобався фінал, комусь – ні. Однак, всі погоджуються, що окрім гніву чи радості в їхніх серцях запанувала непозбувна бентега — мовляв, завершилася ціла епоха. І як далі жити у світі без Деянерис, Тиріона та Короля Ночі — незрозуміло. Але який би смуток не охопив глядачів, важко навіть уявити глибину скорботи, в яку поринули власники телеканалу HBO: зрештою, для них змілів потік стабільних прибутків. Тепер усі кинулися шукати, чим би новим захопити глядача, намагаючись, ніби алхіміки, розкласти успіх на компоненти. Канал SyFy подумав, що, можливо, секрет в особистості самого Джорджа Мартіна і… запропонував «Ночеліт».

Минулого літа видавництво «КМ-Букс» презентувало українським читачам однойменну збірку ранніх історій творця Семи Королівств. Окрім усього іншого, це видання важливе, адже вперше знайомить наших фанатів Мартіна з науково-фантастичною стороною його творчості. Запропоновані оповідання належать до циклу «Тисячі світів» — це хронотоп далекого майбутнього, відділений від нас тисячами років, зустрічами з прибульцями й незліченними війнами. Кожен світ — це окрема планета. Вигаданий Джорджем Мартіном простір розростався з кожною новою історією, стаючи затишним, ламповим ретро-фантастичним мереживом. Усі оповідання просякнуті похмурою атмосферою безнадії.

Яитайте також: Міжзоряні лицарі, геніальні науковці та звільнені чарівниці

Автор вміло виписує дивовижний фантастичний сетинг, який наповнює складними морально-етичними дилемами. Тут знайшлося місце й для зомбі-шахтарів (оповідання «Блокатор»), і для кривавих корпоративних тренінгів («Вихідні на війні»), і для жорстоких божків невідомих релігій («І вбивати людей не смій»), і для переплетених із класичною поезією досліджень космосу («Ні зоряних кілець барвного вогнеграю»), і для безнадійних спроб здолати самотність («Пісня для Лії»). Проте найбільшу цікавість становить центральна повість, яка й дала назву всій збірці — «Ночеліт».

Дім із привидами в космосі

Написана на початку 1980-их, історія багато в чому надихалася успіхом «Чужого» Рідлі Скотта. Мартін витворив науково-фантастичний горор про команду вчених-мрійників, які вирушили в далекий космос у пошуках міфу. Керівник експедиції Карой д’Бранін усе життя, досліджуючи фольклор різнопланетних цивілізацій, збирав інформацію про таємничих Волькринів — прадавніх істот, що пропливали над усією історією знаного йому світу. Так-сяк переконавши Академію виділити йому фінансування, він зібрав чудернацьку команду, кожен з членів якої, наче ті сови у Твін Піксі, не той, ким здається, й найняв найхимерніший із можливих кораблів, капітаном якого виявилася голографічна проєкція. Чим далі відлітав корабель у безвість, тим більше наростала напруга. Та все тільки погіршилося, коли учасники експедиції почали гинути.

За словами Джорджа Мартіна, «Ночеліт» — це класична історія про дім з привидами, що розгортається на облавку космічного корабля.

Камерна атмосфера клаустрофобічного трилера сильно тисне на психіку читача. Додавши до фільму Рідлі Скотта гічкоківського саспенсу (привіт, «Психо»!), Мартін створив цілком самобутній твір, який здатен полоскотати нерви навіть досвідченим шанувальникам моторошної літератури. 

Дуже швидко повістю зацікавилися кінематографісти. У 1984 році продюсер Роберт Джаффе і його батько Герб купили на неї права, і вже у 1987-му режисер Роберт Коллектор випустив у прокат повнометражний фільм. За основу сценарію було взято журнальну версію тексту, тому імена деяких персонажів не збігаються з книжковими. Про сам фільм забули майже відразу після його виходу. Дешева поробка, позбавлена атмосфери та фантазії. Навіть спроби більш-менш точно дотримуватися сюжету першоджерела не могли приховати картонні декорації та надмірно активне використання дим-машини.

Туману та диму так багато, що вони можуть претендувати на звання окремих персонажів фільму. Не рятують ситуацію й актори. Замість виразних різнопланових героїв фільм пропонує функції. Окраса повісті — сильна, спортивна темношкіра координаторка проєкт Меланта Джерл — перетворилася на тендітну біляву принцесу в халепі з вісімдесятих Міранду Дорлак, а неврастенічний телепат Тейл Лазамер — на нарцисичного героя-коханця Джона Віндермана. Єдиний, хто по-справжньому грає, — це Майкл Пред, відоміший широкому загалу за британським серіалом «Робін із Шервуда». Його капітан Ройд Еріс справді живе й емоційно реагує на моторошні події. Фільм не став подією, коли вийшов. Мабуть, про нього і не згадували б, якби не нова екранізація. До речі, про неї.

Космічна Одіссея без драконів

У грудні 2018 року канал SyFy почав трансляцію нового серіалу.

Поки інші конкуренти HBO припустили, що головна фішка «Гри престолів» — це дракони, й почали оголошувати про все нові й нові фентезі-проекти, ці хлопці спробували підійти з іншого боку.

Сама специфіка каналу не давала їм можливості зайнятися історіями меча та магії, тому «Ночеліт» видавався найкращим варіантом. До того ж, досить високі рейтинги одного з їхніх останніх шоу, «Простір», давали надію, що глядачам зайде ще одна історія у відкритому космосі. Проте, не так сталося, як гадалося. 

По-перше, автори захотіли додати камерній історії масштабу, тому спробували розтягнути її до десяти годинних серій. Повість Мартіна почали доповнювати елементами з інших фантастичних творів, не сильно зважаючи на перспективи їхньої взаємодії. Сюжет зазнав значних змін: події наблизили у часі до глядачів, а місце дії обмежили Сонячною системою. Тепер зав’язка «Ночельота» не сильно відрізняється від зав’язки «Інтерстеллара» Крістофера Нолана: Земля перебуває на межі Армагеддону, і тільки Волькрини здатні нас від нього врятувати. Хто вони? Чому їм таке до снаги? Невідомо. З міфічної мрії вони обернулися на засіб розв’язання практичних проблем, проте так і не змогли еволюціонувати у щось більше, ніж мак-ґафін, яким вони були й у Мартіна. Повість відбувається в часи, коли космічні перельоти стали такою ж буденністю, як і мандрівки машиною на Землі, а ось для серіалу вони ще не є чимось звичним. Тому ідея відправити велетенський корабель з невідь-яким екіпажем невідь-куди видається не дуже логічною.

І так, корабель став велетенським і, що найсумніше, густонаселеним, наче «Ентерпрайз» із «Зоряного шляху». Навіщо так перенасичувати людьми корабель, повністю руйнуючи первісний образ летючого голландця? Все дуже просто: творцям серіалу дуже були потрібні червоносорочечники, яких можна було б убивати 10 серій без шкоди для основної історії.

Серіал повільний, небагатослівний і, як вважають сценаристи, атмосферний, а насправді просто нудний.

Повертаючись до теми екіпажу, виникає питання: хто пустив розв’язувати найголовнішу проблему людства цю купку неврастеніків? У кожного з них є якийсь скелет у шафі. І для більшості з них це не метафора. Когось мотивує мертва донька, когось – мертва коханка, когось — мертвий батько. Можна сказати, що це нагадує «Солярис» Станіслава Лема, де також були мертві дружини й морально-етичні дилеми навколо них. Але ж ні: всі вони лише сценарні милиці, які змушують персонажів рухатися далі по сюжету. А тим, хто не запасся покійником до старту експедиції, видають набір поліціянта з мертвим напарником у комплекті — щоб було за кого мститися. Проблеми з поведінкою героїв виникають саме через нагромадження чужорідних елементів в одному сетингу. Нова версія «Ночельота» прикметна лише відновленням справедливості стосовно Меланти Джерл — їй нарешті повернули силу та колір шкіри. Але разом з тим, забули пояснити, що саме ця жінка робить на кораблі. 

Читайте також: Дім, що Г’юґо збудував: поява наукової фантастики та перших фендомів

Візуально серіал так само не має чого запропонувати. Це не свіжа антологія Netflix «Любов, смерть і роботи», де не завжди потужні сценарії ховали за надзвичайним візуалом. У «Ночельота» з цим все простіше. Кілька нав’язливих алюзій з «Космічної Одіссеї 2001 року» та дуже-дуже багато запозичень із фільму Пола Андерсена «Горизонт подій». Місцями сцени збігаються майже покадрово. Але, якщо фільм 1997, попри слабенький сценарій, чітко розумів, чим він хоче бути, а саме — «кривавим слешером у космосі», то «Ночеліт» кидається з боку в бік, намагаючись всидіти на всіх стільцях відразу. Треба і налякати глядачів, і змусити їх замислитися над екзистенціальними проблемами буття, і заінтригувати візіями майбутнього.

Результат прогнозований і сумний. Перший сезон серіалу — попри те, що остання серія має горду назву «Усе, що ми дізналися» — не має навіть проміжного фіналу, а завершується кліфгенґером, який знову візуально дублює шедевр Кубрика, і залишає глядачів з купою запитань та порожнечею. Серіал через низькі рейтинги закрили і другого сезону вже більше ніколи не буде. 

На сьогодні важко переоцінити вплив кінематографу на свідомість людей. Саме він, а не література визначає, що всі обговорюватимуть і від чого фанатітимуть. Він може як піднести на небачені вершини Олімпу, так і скинути в безодні Тартару. У цьому сенсі Мартін щасливий нещасливець: йому неймовірно поталанило з «Грою престолів», але «Ночеліт» уже вдруге зазнає катастрофічного фіаско. Найсумніше, що письменник у цьому не винен. Мартін написав класну, моторошну, поетичну й іронічну історію, яка здатна куди більше налякати сучасного читача, ніж вікторіанські побрехеньки про будинки з привидами — адже космос що не день стає реальнішим. Хай там як, а про версію «Ночельота» від SyFy забудуть так само швидко, як і про фільм 1987 року. А ось повість і однойменна збірка оповідань — залишаться. Без сумніву, їх варто прочитати. А спробам виїхати на гайпі «Гри престолів» та імені Джорджа Мартіна, можна сказати лише одне: не сьогодні. 

Читайте також: Скільки заробили найбагатші письменники світу за останні 10 років