Софі Кінселла. Мама-фея і я

В однокласниці Амелії та Сема зникає кроленя. Сліди втікача приводять до «будинку з привидами», де мешкає не надто привітна пані, яка, схоже, не дуже любить тварин. Єдиний спосіб врятувати вухастика — подолати свій страх і вирушити на пошуки! До того ж дітям треба з’ясувати, чому пухнаста Тюльпанночка втекла з подвір’я і знайти її, поки вона не потрапила в справжню халепу.

«— Гарний хлопчик! — Сем попестив свого улюбленця по голові.

Ветеринар повів друзів  до «готелю» — затишної кімнатки, де спали у спеціально облаштованих зручних боксах бідолашні тваринки, яких доводилося залишати в лікарні на ніч. У великому боксі, що стояв прямо на підлозі, дрімав старий сіропикий собака з перев’язаною лапою. Відчувши, що хтось увійшов, сіропикий лінькувато розплющив одне око і знову заплющив його. 

Над одним з менших боксів, з яких складався верхній ярус, схилилася місіс Гоуп — хірург-ветеринар. Як тільки вона помітила Амелію і Сема, її добре обличчя засяяло. 

— Підійдіть подивіться, — покликала вона.

Зазирнувши до бокса, Амелія відчула дивне хвилювання, від якого в неї ніби тьохнуло в животі. На м’якій подушці з підігрівом лежала Карамель — мама-киця. Четверо кошеняток, притиснувшись до матусі, цмулили її молоко. Трійко строкатих — черепахових, як матуся, а одне — руденьке. Маленькими лапками вони впи ралися в м’який живіт мами-киці й тихо, лагідно попискували. Помітивши друзів, кицька задоволено замуркотіла. 

— Кошенята підросли відтоді, як ми їх знайшли, — зауважив Сем.

— Навіть руденьке, — погодилась Амелія. Згадавши, що саме це кошеня ледь не померло, вона відчула, як її тілом пробіг холодок.

— Карамелька добре про них дбає, — мовила місіс Гоуп.

— Як довго малята мають залишатися з нею? — поцікавився хлопчик. 

— Поки їм не виповниться хоча б вісім тижнів, — відповіла ветеринар. — Тож іще тижнів шість. 

Друзі перезирнулися: вони обидва розуміли, що це означає — у них є шість тижнів, аби знайти кошеняткам родини».