Прохасько, Завадський та Карп’як відверто про батьківство

Українська суспільна думка часто виключає батька з простору батьківства, а догляд за дитиною стереотипно розглядає, як сферу відповідальності жінки. У межах Book Forum відбулася дискусія «Татопростір: відверта розмова про відповідальне татівство». На ній обговорювали стан татівства в Україні видавець та поет Юрій Завадський, журналіст і телеведучий Вадим Карп’як та перекладач і психоаналітик Юрко Прохасько. Модерував розмову письменник Артем Чапай, а організатором виступили фонд ООН у галузі народонаселення UNFPA та Посольство Швеції у Києві.

У Швеції тільки 29% татусів йдуть у декрет, в Україні — максимум 3% чи 4%. Ще частина українців можуть брати відпустку, але не бути з дітьми. Дві третини українських татів вважають, що бути хорошим татом – це просто заробляти гроші.

Останні дослідження показали, що в середньому жінка проводить з дітьми 49 годин на тиждень – тобто більше, ніж повноцінний робочий тиждень (40 годин), а чоловіки — майже втричі менше. За результатами тих же досліджень, у похилому віці 70% татів будуть шкодувати, що вони так мало часу проводили зі своїми дітьми.

Помилки по Фройду

Юрко Прохасько вважає, що у нашому суспільному дискурсі сформувалось неправильне уявлення про фрейдистську психологію, де мама – ніжне начало, а тато відповідає за жорсткість і закон. Якщо уважно читати Фройда, можна побачити, що йому важливо було зруйнувати живучий стереотип про активне чоловіче начало, а жіноче – як пасивне. Він наполягав на тому, що активність і пасивність жодним чином не залежить від статі. Фройд писав, що «мужність» є можливим персональним ідеалом, але в жодному разі не сталою категорією. Жінки можуть бути суворими, а чоловіки м’якими.

Ми маємо уявлення про репресивного батька, що формує закони й норми. Але якщо почитати Фройда уважно, виявиться, що це просто суспільний фантазм, бо насправді він не писав такого. Зате писав про «реального батька», з яким дійсно має справу дитина — недосконалого, стурбованого, сумного і заклопотаного.

Дитина частіше бачить його, як слабкого персонажа, ніж як репресивного. І саме слабкість батька вона переживає так тяжко. Психолог стверджує, що йдеться не про зміну нашої натури, а про зміну дискурсу, появу гнучкості.

Жінки ж страждають від дискурсивно обумовлених образів «ідеальних матерів», хоча їм абсолютно не треба бути досконалими, досить бути достатньо хорошими. Тією ж мірою це стосується і чоловіків.

Розповідаючи про свій досвід татівства і роботи журналістом, Вадим Карп’як схарактеризував графік телевізійників, як досить жорсткий, але і гнучкий водночас. Подружжя медійників може не стояти біля станка, умовно, від 9-ї до 18-ї, підстраховувати одне одного, тому їхнє батьківство не має жорстких гендерних розподільностей. Хто має більше часу, той і приділяє більше уваги дітям. Інколи Вадим бере дітей і їде з ними в гори. Коли час є в його дружини, то вони разом їдуть на море.

У дітей Карп’яка була ідея фікс – переночувати в наметі. Просто на подвір’ї – не так цікаво, тому журналісту довелося трохи попотіти. За словами Вадима, 6 і 7 років — не той вік, коли можна повноцінно поїхати в Карпати з наплічниками, тому він обирав нескладні маршрути. Основну вагу брав тато, але і діти мали кожен свій вантаж. Кожен мав відчувати відповідальність.

«Відповідальне татівство – це коли в сім’ї ти не ділиш обов’язки жорстко, за гендерними ролями, а сприймаєш дітей як рівноцінних членів сім’ї, прислухаєшся до їхніх бажань. Не просто купуєш новий конструктор, а розумієш, чого вони хочуть і пробуєш це реалізувати. Вони мають зростати у відчутті, що їхні дії також впливають на батьків», – сказав Карп’як. Журналіст називає це суспільним парадоксом: ми хочемо, щоб у нас виросли самостійні діти, які вміють у потрібний момент сказати «ні», але, з іншого боку, найчастіше кажемо: «я старший, я знаю як треба».

Одинадцятирічний син Вадима наразі живе в іншій сім’ї, приїжджає на вихідні й канікули. У них прекрасні стосунки, але це все одно дещо ускладнює конструкцію – Карп’як мусить бути відповідальним батьком і перед ним, бо старший недоотримує батьківського тепла, і перед двома меншими, які починають ревнувати.

Коли дочці телеведучого було шість місяців і вона була на грудному вигодовуванні, його дружина потрапила у лікарню. Зранку вона ще погодувала маля, а ввечері Вадим уже опинився з шестимісячною дитиною на руках. Карп’як згадує, що просто пішов до аптеки, купив молочну суміш і почав привчати дочку до неї. Доки дружина була в лікарні, чоловік прекрасно давав собі раду, і тим самим створював гендерну модель, де тато теж може годувати, що його зблизило і з дружиною, і з дочкою.

Емоційний розподіл

Юрій Завадський з найперших днів намагався не узагальнювати. За його словами, він схильний виходити з конкретних потреб, а не стереотипів. Якісь суспільні моделі Юрій викидає, а ситуації вважає правильним вирішувати своїм розумом. Наприклад, він «вирощує людей». Не називає дочку «дочкою», чим дуже шокує шкільну вчительку. Завадський сказав, що не виключає зміни самоідентифікації дівчинки, вона може стати йому не дочкою, а сином, і ніхто не може знати таких речей напевне.

Щодо сімейних обов’язків, то Завадський розповів, що з першою дитиною у нього було більше роботи, бо у його дружини була складна ситуація після закінчення медичного інституту. З другою дитиною вийшло навпаки — уже дружина мала набагато менше часу. Тому з трьох місяців Завадські перейшли на штучне вигодовування. Юрій розповідає, як шкодував, що не може повноцінно годувати як жінка, не може пережити цей досвід так само, хоча вважає цей процес великою радістю і сильним контактом. За словами Завадського, його дружина суворіша, конкретніша. Вона для нього «берегиня» в тому сенсі, що тримає родину, визначає кордони їх простору, коли він трохи «розлазиться». Дружина навіть жартома звинувачує видавця, що він розбестив дітей, з чим чоловік навіть погоджується, але перебороти ту слабість в собі не може.

Декрет, адаптація, любов

Для Юрка Прохаська декрет був і свідомим, і несвідомим. Перекладач пояснює своє досить нетипове для дев’яностих рішення піти в декрет просто сильним бажанням так зробити.

«Коли я хочу бути батьком, я роблю це тому, що саме мені так потрібно. По суті, я це роблю для себе, а не пов’язую з бажаннями дітей. Навіть не думаю, чи їм не буде за це соромно пізніше. Я мав відчуття, що не можу інакше», – сказав Прохасько.

Він не знає, як його рішення позначиться (чи не позначиться) на дітях. Зате вважає, що конфлікт між суспільством і сім’єю буде так чи інакше.

Коли у дитини жорсткий батько, вона буде жалітись на одне. Коли ж навпаки, теплий і емоційний, то на інше. З часом дитина захоче сепаруватись і все зробити навпаки.

Синові Юрка зараз дванадцять років, і хлопець теоретично може сказати, що «я собі хотів би кавказького батька, кого б не вважали за чоловіка в декреті, а не тебе, нікчему». Але Прохасько прогнозує, що коли його дитині буде 13 років, вона буде ставиться до цього по-іншому, в 15 – ще по-іншому. Життя довге.

Вадим Карп’як, підсумовуючи, сформулював таку сентенцію: «відповідальне татівство — це про любов. Любов до своєї жінки. Тільки якщо ти любиш, ти не робиш розподілу «це — твоє, це — моє». Ти вважаєш себе половиною єдності й даєш їй можливості реалізовуватись. Не замикаєш її в чітких межах «лебедів материнства», які постійно мусять махати крильми, бо інакше вони нікуди не полетять. Даєш їй можливість розвиватись, береш на себе частину відповідальності, бо вважаєш її повноцінною особистістю».

Читайте також: Дитячий психолог про те, як привчити дітей до читання

Ніколи не обманюй дитину

Одна зі знайомих Вадима Карп’яка, українка з діаспори, дуже особливо ставиться до дітей. Ідеальний секрет хорошого батьківства від неї звучав так: «Найважливіше – ніколи не обманюй дитину». Телеведучий вважає, що якщо ти щось пообіцяв, то завжди мусиш цього дотриматись. Коли дитина виросте, вона все одно спробує й алкоголь, і якийсь наркотик – все, що було заборонено. «Але коли ти щось пообіцяв зробити – і робиш, пообіцяв прийти – і приходиш, викликає довіру до твоїх слів. І коли ти тоді кажеш, що наркотики – це погано, вона довірятиме тобі. Навіть якщо спробує», – сказав Карп’як.

За словами журналіста, він старається дуже старанно проробляти свій час і резервувати його для сім’ї. Неділя – святе для нього, і навіть з Форуму видавців він вирішив їхати раніше, бо неділя обіцяна дітям. Вадим пояснює їм, чим живе, а інколи, як він вважає, аж занадто, бо коли телеведучий мав напружені пів року з парламентськими й президентськими виборами, то його молодші діти розділились у своїх уподобаннях за гендерною ознакою. Вони знають, хто приходить до тата у студію – Зеленський, Порошенко, Тимошенко. Наприклад, семирічна донька Карп’яка мала чітке переконання, що президентом має стати жінка, і серйозно дискутувала з братом.

Дочка Юрія Завадського теж має досить чітке уявлення, чим він займається. Дитина знає, що батько книговидавець і літературний агент, має широке поле діяльності. Завадський розповів, що вона якось просиділа з ним цілу лекцію про Нестора Махна. Юрій також поділився, що рідко буває з дітьми разом з дружиною, частіше порізно, адже у них різні графіки. І він своїм керувати може, а дружина — ні.

Видавець пояснив, що намагається виховати зі своїх дітей людей без психологічної травми, що дається йому досить важко. За словами Завадського, травми нас загартовують, але Юрію дуже хотілось би, щоб вони не були пов’язані з сексуальністю чи з лідерством, не впливали на дитячу упевненість.

Проблема читання

«Ми обоє з дружною походимо з сімей, де книги й читання були підставовою практикою. І стараємось передати цю культуру дітям. Але наразі, попри всі спроби заохотити, вони не проявляють особливого інтересу. Для мене читання книжок – це цінність, яку я хотів би передати, але це не той процес, який ми контролюємо. Не зовсім розумію, чому так відбувається. Може хтось і не прийде до книжок, якщо не буде потреби. Та я буду намагатись, адже це цінно для мене. Я не хочу, щоб ця вартість зникла», – зазначив Юрко Прохасько.

Вадим Карп’як вважає, що проблема з читанням у тому, що ми маємо обмежений канал мозку, через який потрапляє інформація. Діти наразі отримують занадто багато аудіовізуальної інформації й не можуть перетравити всього.

Ведучий сказав, що у його дитинстві була година мультику раз на тиждень. І він або читав, або грався на вулиці. І він читав. Особливо, коли погода була поганою.

«Була цікава ситуація з моєю п’ятирічною Мартою. Вона підходить до мене і каже: «Тату, купи мені смартфон. У всіх моїх подружок є, а в мене немає». Я поцікавився, що вона з ним буде робити, не вміючи читати, хоча купити мені не шкода. Сказала у результаті, що прочитає Карлсона — і я зрозумію, що купувати варто. І тут моя дитина мені видає: «І Пеппі». Мені це вдвічі вигідно, бо мала прочитає дві книги, а питання смартфону можна відфутболювати, доки вона цього не зробить. Це було в лютому, а в середині серпня Марта вже закрила останню сторінку «Пеппі Довгапанчоха». Вона навчилась читати про себе, як доросла, переповідати, швидко оперувати інформацією, але це не захопило її читанням. Коли Мартусю підштовхнути, їй цікаво. Але якщо ні – вона знайде купу цікавіших для себе речей», – сказав Карп’як.

Але з молодшим сином журналіста ця тактика не спрацювала. Його син Орест, побачивши, що ідея робоча, теж захотів собі гаджет, але вже планшет. Батько погодився, планшет то планшет, але за умови трьох прочитаних книг. Телеведучий поділився, що Карлсона син домучив, але потім таки здався. Карп’як закінчив зустріч такими словами: «..боюсь, що з часом читання паперових книжок – то буде річ елітарна. Як годинник – ви можете глянути час і на дисплеї телефону, але більшість з нас чомусь хочуть мати ролекс».

Читайте також: 8 фікшн-новинок для дітей цього Book Forum: від ельфів до мамонтів