комфорт

Шлях до мінімалізму: як перестати поклонятися речам

25.04.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Коли менше — насправді більше / Джошуа Беккер; пер. з англ. Тетяна Євлоєва. — Київ : РІДНА МОВА, 2019. — 192 с. — (Серія «ЕКОBook»).

Джошуа Беккер — один з найвпливовіших представників руху мінімалістів, засновник сайту «Шлях до мінімалізму», пропонує прості кроки до усвідомленого щасливого життя без зайвих речей. У своїй книжці «Коли менше — насправді більше» Беккер  розповідає про те, як обходитися меншою кількістю речей і відчувати натомість більше задоволення.

Проблиск надії

 — Чому я став мінімалістом? — розповідає Трой. — Та через колір мого будинку! 

 

Такого мені ще не доводилося чути, тож я попросив його розповісти докладніше. Ми з Троєм — високим чоловіком десь під сорок років, рудоволосим і з короткою бородою — розговорилися в Міннеаполісі, на конференції зі спрощення життя.

 

Трой пояснив, що кілька років тому купив дім на двох з другом. Та потім обставини змінилися, і приятель переїхав з будинку. Трой не став шукати нового квартиранта, натомість знайшов собі другу роботу, щоб збільшити свої доходи та оплачувати будинок самостійно. 

 

— Зрештою ставало гірше й гірше, — продовжив він. — У мене було більше грошей, але менше часу. І попри зростання доходів, мені ніяк не вдавалося щось заощадити: усі гроші витрачав на погашення іпотеки. 

 

Трой був у відчаї. Він почав купувати й накопичувати речі, щоб задовольнити своє бажання впливати бодай на щось. Гаражні розпродажі та скуповування автомобільних аксесуарів стали його персональним наркотиком. 

 

— Я просто втратив контроль над ситуацією — над тим, що я роблю з собою та своїм життєвим простором. А потім помітив, що з підвіконня відлущується фарба. 

 

Трой вирішив не просто пофарбувати підвіконня, а й трохи освіжити весь дім — тож в обідню перерву на роботі він пошукав в інтернеті варіанти кольорів. На його пошуковий запит відкрився такий вибір кольорів, що приголомшив Троя. Коли чоловік прокручував сторінку з результатами пошуку, його погляд зупинився на одній світлині, що відрізнялася від решти. На ній було зображено найменший будиночок з усіх, що він бачив у житті: крихітний будиночок на колесах, площею в кількадесят квадратних метрів, біля якого на подвір’ ї порпалися кури. 

 

Читайте також: Як написати хороший нон-фікшн: 7 порад від Ростислава Семківа

 

Заінтригований, Трой за кілька клацань мишкою перенісся до світу людей, які свідомо обрали життя в маленьких будиночках та з меншою кількістю речей. Так розпочався Троїв шлях до мінімалізму.

 

Насамперед чоловік вирішив зробити свій тодішній дім придатнішим до життя. Упродовж наступного місяця Трой позбувся 1389 речей, а до кінця літа ця кількість зросла до 3000.

 

 — Було важко розставатися з певними речами, — вів далі Трой, — але саме цього я бажав і потребував. 

 

Коли ми завершували розмову, в його очах бриніли сльози: 

 

— Мені було справді кепсько, Джошуа, і це тривало дуже довго. Я хотів простоти, прагнув вилізти з боргів. Було необхідно позбутися мотлоху, який захаращував моє життя. Я потребував надії — надії на те, що життя може бути інакшим, ліпшим. Мій шлях до мінімалізму, до життя з меншою кількістю речей задовольнив ці потреби. 

 

Саме так: суть мінімалізму в тому, що ви отримуєте, а не втрачаєте. Це свідоме вивищення того, що ми цінуємо найбільше, та відмова від речей, які цьому перешкоджають. Це новий підхід до життя, який дарує надію. 

 

Тож я хочу показати два найтиповіші хибні уявлення про мінімалізм. 

Хибне уявлення №1: Мінімалізм змушує позбутися геть усіх речей.

На мій подив, дехто вважає, що мінімалізація — це коли людина бере й викидає усі свої речі чи майже всі. Але ж це геть не так! Мінімалізм учить жити з меншою кількістю речей, а менше, як я часто кажу, не дорівнює нулю.

 

 Якщо ви прийдете до мене в гості, то не одразу й помітите, що в цьому домі живе сім’ я мінімалістів. 

 

У нашій вітальні ви побачите диван і крісла, сімейне фото, килим, журнальний столик і єдиний у домі телевізор. У нашій шафі для верхнього одягу побачите куртки, бейсболки та зимові речі. У шафах дитячих кімнат — книжки, матеріали для творчості та іграшки. 

Так, ми прагнемо мінімалізму в житті, але ми теж люди з плоті та крові. Споживання — невід’ ємна складова життя, тож ми маємо всі необхідні нам речі — але ми доклали чимало зусиль, щоб уникнути надмірного накопичення речей. 

Інколи, щоб краще пояснити свою думку, я вживаю терміни «раціональний мінімалізм » і «стратегічний мінімалізм ». Я не закликаю позбутися геть усіх речей. Натомість заохочую людей позбутися зайвого, щоб їм було легше рухатися до життєвих цілей.

 

 Для мене надзвичайно важливі моя душа, моя сім’ я, любов до ближнього та можливість поліпшити чиєсь життя — це і є мої пріоритети, на яких я зосереджуюся. Мінімалізм — мій засіб рухатися до цих цілей, він фізично позбавляє мене речей, що відволікають від мети. Але якщо певна річ допомагає мені в житті та спрощує його — я залишаю її та користуюся нею із задоволенням та без жодних докорів сумління. 

 

Так само й ви, ідучи шляхом мінімалізму, не повинні припускатися цієї помилки і вважати, що треба жити взагалі без будь-якого майна. Залиште собі все, що дає можливість жити повним життям так, як це розумієте саме ви.

Хибне уявлення №2: Мінімалізм — це принцип наведення ладу у ваших речах.

 Безумовно, наведення ладу й організація речей — річ дуже важлива, але це не те саме, що мінімізація. 

 

Просто подумайте: реорганізація наших речей, без позбуття зайвого, приносить лише тимчасове полегшення, і доводиться знову й знову наводити лад. Як каже моя однодумиця- мінімалістка Кортні Карвер: «Якби це працювало — хіба ви досі мали б цю проблему?» 

 

Організація — це, по суті, перекладання речей з місця на місце. Знайшовши вдалий спосіб їх зберігання сьогодні, ми вже завтра змушені шукати новий. 

Крім того, реорганізація наших речей (без скорочення їх кількості) має кілька суттєвих недоліків: 

 

  • Системи зберігання не несуть користі іншим людям. Речі, якими ми рідко користуємося, нагромаджуються у підвалах, на горищах, у гаражах — тоді як ці речі могли б використовувати інші люди. 

 

  • Упорядкування речей не вирішує проблеми боргів. Воно не відміняє того, що ми купуємо забагато речей. Ба більше: інколи саме реорганізація речей ще й погіршує ситуацію, адже ми купуємо додаткові контейнери, системи зберігання або й узагалі — більші будинки, щоб можна було вмістити все.

 

  • Упорядкування не дає ради нашому потягу до накопичення. Сам процес розкладання речей по коробках, пластикових кошиках або додаткових шафах є чіплянням за надмірне накопичення. Впорядкування не бореться з причиною проблеми — насаджуваним нашою культурою бажанням знайти щастя в накопиченні речей.

 

  • Упорядкування не спонукає нас оцінювати наше життя. Хоча перекладання речей і змушує нас їх оглядати, та ми не замислюємося, чи вони нам узагалі потрібні. Дуже часто, розклавши речі по коробках та закривши кришками, ми знову про них забуваємо. 

 

  • Упорядкування відіграє мізерну роль, коли йдеться про проторення шляху до позитивних зрушень. Так, упорядкування речей може тимчасово підняти нам настрій, адже простір здається охайнішим, але воно рідко приводить до зміни стилю життя. Ми й далі вважаємо, що наш будинок і дохід — замалі, а часу так само бракує. Звісно, можна реорганізувати речі, але в житті від цього нічого не зміниться. 

 

Звільнивши свій дім від зайвого, ви досягнете багато із наведеного. Таке звільнення змінює нас і життя. Ба більше: воно вирішує проблему раз і назавжди. Щойно ми чогось позбулися, як визволилися від купи обов’ язків щодо цієї речі — віднині й повсякчас. 

 

Звісно, впорядкування краще, ніж нічого, але мінімізація — ще краще.

 

Читайте також: Історії людей, країн і технологій – про що був знаковий нон-фікшн-2019

що більше читаєш – то ширші можливості