Урсула Клєефіш-Йобст, Петер Кеддерманн, Карен Юнґ. Усім потрібне житло

У книжці «Планета Полин» зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.

“В це останнє, липке й важке — особисто для мене, для України й людства — десятиліття, проминуле під знаком широко метастазуючої «нової світової війни», я справді — так вийшло — більше, ніж за ввесь свій попередній вік, писала чомусь саме есеїстики, причім, як з’ясувалось, доволі специфічного жанру — того, який можна умовно назвати «портретним» і який виростає з потреби відгукнутись на слова, писані й мовлені, інших людей — живих і мертвих.

Можливо, це просто несвідома потреба вхопитись за руки з ними — живими й мертвими, але всякчас тобі однодумцями, — коли історія входить у смугу «темних часів», як літак у грозову ніч. А може, й дещо більше — страх, цілком реальний, утратити їх для майбутніх поколінь серед стрімко прибуваючого «інформаційного потопу» й не менш стрімко ширеної «функціональної неписьменности», сказати б — інстинктивний охорончий відрух «взяти їх із собою в ковчег», навіть якщо сама не маєш жодної певности, чи те, що ти будуєш, — то справді ковчег, чи тільки вутлий плотик, і чи він і собі от-от не потоне…”