Нова близькість: 6 книжок про страх і радість самотності

Ми живемо в той дивний час, коли навіть інтроверти гостро усвідомлюють цінність звичайного людського спілкування. Карантин і локдауни змусили людство переоцінити цінність життя в соціумі, а також загострили відчуття самотності. А самотність, як відомо, буває різною. Для когось це медитативне благословення й насолода компанією самого себе, а хтось сприймає її як холерне прокляття. 

Хтось трактує самотність як відсутність романтичного партнера, а дехто бачить самотність у ширшому та навіть екзистенційному сенсі. У цій добірці ми разом із Міжнародним книжковим фестивалем Book Space, фокусною темою якого стане “Нова близькість”, оглянемо 5 книжок про різні види самотності, а також ще одну книжку про те, як екологічно сприйняти свою самоту, полюбити її та побудувати нетоксичні стосунки.

Самотність пандемійна

Марліс де Мунк та Паскаль Ґілен.Близькість. Мистецтво й освіта після COVID-19. пер. з англ. Ярослави Стріхи. – К.: Ist Publishing, 2021 – c. 48

«Близькість. Мистецтво й освіта після COVID-19» – стаття філософині культури Марліс де Мунк і соціолога культури Паскаля Ґілена. За своєю суттю це невелика культурологічна рефлексія із передмовою від редактора IST Publishing, арткритика й автора коміксів Бориса Філоненка та ілюстраціями від Лотти Лари Шрьодер, які перетворюють цю книжку на кишеньковий (чи то пак захалявний) артбук.

Почати розмову про цей текст хочеться з відео. На ньому немолодий музикант виконує на піаніно «Бузок» Сергія Рахманінова: його гра майстерна, та найбільше вражає не вона, а розгублений погляд чоловіка у камеру телефона після завершення композиції. І оця тривога через невідоме, порожнечу і відсутність реакції є найбільш промовистим образом нашого оновленого часу. Бо ж скільки разів ви жартували в прямих ефірах в Зумі чи Скайпі, але не могли відчитати відголосу на свій жарт? Скільки разів ви думали про те, що вам не вистачає живого фідбеку, можливості переглянутися з сусідом або штурхонути його ліктем у бік, аби сказати на вухо якийсь дурнуватий жарт?

Розвиваючи ідеї Вальтера Беньяміна, автори «Близькості» ототожнюють внесення людей у квадратики із копіюванням й тиражуванням творів мистецтва. Ви наче й присутні у чужому моніторі, але відсутність переживання близькості схоже на відсутність естетичного досвіду під час споглядання нечіткої напівтемної фотографії картини. Хоча, здавалося б, присутність у квадратику –  це все одно присутність, «“мене бачать, отже, я існую!”.

Однак це – радше омана, ніж присутність. Вона намагається приховати відсутність». У тексті принагідно згаданий «Портрет подружжя Арнольфіні» 1434 року Яна ван Ейка, де художник вписав себе у роботу – «Ян ван Ейк був тут», – аби бути видимим, аби зафіксувати свою присутність. Схожим чином можна трактувати й графіті в храмах часів Руси-України, які засвідчують присутність того чи іншого парафіянина у той чи інший час.

Автори статті, що є викладачами в університеті, намагаються осмислити досвід звуження академічної аудиторії в обмежений віртуальний простір за допомогою культурологічних проблематик і роблять це досить успішно. І, з одного боку, перенесення освітнього процесу у віртуальний простір економить безліч ресурсів, проте таке навчання стирає зв’язок між лектором і аудиторією, спільним настроєм і особливою магією, що об’єднує всіх присутніх у ритуальному колі.

До речі, Марліс та Паскаль візьмуть участь у цьогорічному Book Space, тож запрошуємо на розмови з ними 3-5 вересня у Дніпрі, на Фестивальному причалі.

Купити книжку

Самотність соціальна

Вівек Мурті.Самотність. Сила людських стосунків. – К.: Лабораторія, 2020. – с.320

Якщо ви думали, що смерть з туги – це смішний нереалістичний троп з української літератури, то Вівек Мурті у своїй книжці «Самотність. Сила людських стосунків» чітко пояснює, як працює раптова зупинка серця через горе втрати близької людини: «від горя організм зазнає шоку, який спричиняє потік епінефрину та інших гормонів стресу. Серце розширюється, і частково слабне функція помпування. Кров застоюється, накопичується в легенях, утруднюючи дихання, і зрештою це призводить до набряків у всьому тілі. Біль у грудях і брак повітря, яким супроводжується синдром такоцубо, за відчуттями ідентичні до серцевого нападу». Звісно, за відсутності вчасної медичної допомоги, людина може не витримати й померти. Від туги. Він усвідомлення самотності.  

Та повернімося на початок.

Зазвичай більшість книжок, присвячених самотності, – це книжки про самотність романтичну (про них говоритимемо нижче). Та Вівек Мурті як лікар-хірург звернув увагу на самотність як на об’ємну проблему, що переслідує його пацієнтів і людство в цілому. Звісно ж, медична освіта не надала автору знань про взаємозв’язок соціального і здоров’я, тож саме тому він намагається розглянути явище самотності з різних точок зору й пропонує шляхи розв’язання цієї проблеми за допомогою різних практик із прийняття себе.

Підхід Мурті – науковий і статистичний, чого інколи бракує літературі на задану тему. До прикладу, Фонд сім’ї Генрі Дж. Кайзера оголосив наступні дані за 2018-й рік: 22% дорослого населення США (а це – більше 55-ти мільйонів людей) часто або завжди відчувають соціальну ізольованість. І ця цифра є досить тривожною, оскільки, як стверджує доктор Джон Качіоппо, самотність прирівнюється до спраги чи голоду. Себто це прояв певних біохімічних процесів, які приносять фізичний дискомфорт або навіть біль.

Самотність виникає, коли наш соціальний досвід не відповідає нашим соціальним очікуванням. Саме тому вона часто провокується культурою, в якій ми живемо. До прикладу, якщо ви перебуваєте не в парі, а ваші друзі почнуть одружуватися, – відчуття одинокості гризтиме вас сильніше навіть якщо раніше його й не було. Патріархальне суспільство також тут зіграло не останню скрипку. Зокрема воно толерує прояву емоцій у чоловіків, а отже, їм важче визнати свою самотність; жінки ж легше можуть говорити про свої почуття, бо дівчаток із самих пелюшок навчають бути чуйними, емпатійними та ніжними.

Купити книжку

Самотність клінічна

Володимир Станчишин.Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією. – К.: Віхола, 2020 – с.192 

Видавництво «Віхола» вже встигло зарекомендувати себе як таке, що стабільно видає цікавий нонфікшн від українських авторів, доступний для широкого загалу читачів. Наприклад, дотепна книжка Олексія Коваленка «Фрукти проти овочів» – це своєрідний вступ до «їстівної» ботаніки про історію та наукову класифікацію буденних продуктів. Так, з точки зору новизни ця книжка не презентує революційних відкриттів, але вона перекладає мову наукових праць на мову буденну, передаючи знання іншим, що також дуже цінно. Схожим чином працює і «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» українського психолога-психотерапевта Володимира Станчишина, що розглядає найпоширеніші психічні розлади, які заважають людям жити якісно, будувати стосунки й просто взаємодіяти з навколишнім середовищем. 

Автор детально розглядає симптоми, причини й особливості тривожності, тривожного розладу, панічної атаки, панічного розладу, соціальної фобії, депресії, обсесивно-компульсивного розладу і посттравматичного стресового розладу.

До прикладу, він пояснює, чим соціальна тривога відрізняється від соціальної фобії, наголошує, що тривожність як така – це не хвороба, а особливість людини (Станчишин і сам себе називає «тривожним пацієнтом»), з якою вона має навчитися жити, а от тривожний розлад уже потребує терапії, адже він буквально паралізує людину.

Якщо ви колись зверталися до лікаря з такими симптомами як тваринний непоясненний страх, прискорене серцебиття, стиснене дихання, відчуття задухи, тунельне бачення, передчуття втрати свідомості тощо й отримували у відповідь нерозбірливе мурчання: «У вас незрозуміло що» – розділ про панічні атаки може вам стати в пригоді. Тут, звісно, наштовхнетеся на невтішну новину про те, що панічні атаки як самостійний психоемоційний стан не лікуються. Але якщо знати механізм цього процесу, то з ним можна працювати й боротися/домовлятися.

Що найцінніше – Володимир Станчишин говорить про суто український актуальний досвід, включно з російсько-українською війною та пандемією, а таких текстів справді бракує.

Купити книжку

Самотність національна

Октавіо Пас.Лабіринт самотності. – К.: Видавництво Анети Антоненко, 2014. – с. 216  

Що стоїть за нацією, яка їсть солодку випічку у формі кісток і черепів? Що ховає вир карнавалу та самовіддане святкування? Книжка есеїв «Лабіринт самотності» мексиканського поета, культуролога та нобелівського лауреата Окставіо Паса намагається прохилити строкату завісу таємниць. 

Власне, цю книжку можна назвати «польовими дослідженнями мексиканської самотності», намаганням озирнутися на себе й схарактеризувати ті риси, що видаються буденними й непридатними до характеризування, опису. Проте, як наголошує сам автор, його книжка не є намаганням описати всіх жителів Мексики, а саме тих людей, що визначають себе як мексиканці, що значно звужує ареал його дослідження. Іспано-індіанське населення, на думку Паса, є інертним і нерухомим, а його цікавить саме динаміка.

«Мексиканець, – пише Пас, –  уявляється мені істотою замкненою та сторожкою: обличчя-маска, усмішка-маска». І вся природа мексиканця, на думку письменника, адже кожен його жест або слово є засобом оборони. Через маски й мову недомовок відкривається ще одна особливість – страх відкриватися, бути щирим, зізнаватися у своїх почуттях. Таким чином патріархальне мексиканське суспільство, культивуючи холодність, закритість і беземоційність, ставлять на нижчий щабель жінок, які за своєю природою є набагато відкритішими.

До слова, метафора маски, що оберігає самотність людини, цікаво накладається на пандемійні реалії сьогодення, коли люди, використовуючи маски, боронять не лише своє здоров’я, а й маркують свою ізоляцію, відчуження, самотність.

Цікаво Пас говорить про пачукос – мексиканців, що жили на півдні США: «Пачуко не хоче повертатися до своїх мексиканських джерел; так само не хоче він – принаймні так це виглядає – і розчинитися в північноамериканському житті». Це крайність мексиканця, що виражається у бунті мови, поведінки та, звісно ж, стилю. Своїм убранням пачуко намагалися відокремитися і від мексиканської, і від американської культури ти самим, консервуючись у субкультурі, лишаючись осторонь і, знову-таки лишаючись на самоті.

Один із висновків, до яких доходить Пас, це те, що природою цієї замкнутості й самотності є саме колоніальний спадок і мімікрія поневоленого народу. А постколоніальний досвід разом із постреволюційними процесами, які змушують мексиканця озирнутися на себе, можуть бути знайомими пересічному українцю. Та й загалом наприкінці книжки автор виводить думку, що самотність – риса не лише мексиканця, а й людини як такої, адже «щойно народившись, ми почуваємося самотніми».

Купити книжку

Самотність романтична

Кетрін Ґрей.Несподівана радість самотності. пер. з англ. Зорина Тіммерман. – К.: Yakaboo Publishing, 2020 – c. 304

Кетрін Ґрей – письменниця, редакторка й дописувачка The Guardian, Stylist, The Telegraph, Cosmopolitan, GLAMOUR та ін. «Несподівана радість самотності» – дотепна книжка, що ґрунтується на особистому досвіді Кетрін. Часто навіть здається, що його, цього досвіду, аж забагато, але це перетворює книжку на теревені з подругою за келихом вина.

Отже, авторка починає свою оповідь тим, що вона тривалий час була в полоні двох залежностей: алкоголю й кохання. Вона ніколи не бувала самотньою, перебуваючи у вирі швидкоплинних стосунків або одноразових зустрічей, а вир цих стосунків завжди супроводжувався сп’янінням. Задля репрезентації свого шляху Кетрін знайомить нас зі своїми колишніми й з собою тодішньою, аби висвітлити симптоми залежності від кохання: пошук чоловічої уваги для зрощення самооцінки, постійний пошук соулмейта, ідеалізація, гіперфіксація на об’єкті бажання, страх перед самотністю тощо.

Власне, якщо розібратися з першопричиною, таке несамовите бажання стосунків є продуктом соціуму, що розглядає самотність як тяжку хворобу, яку неодмінно треба лікувати. Самотню людину відразу всі жаліють і утішають, пророкуючи їй дуже скорий союз бодай із ким (так ніби неможливо бути щасливим не в парі). Ну, знаєте, всі ці приказки про каструлі й кришки, про щастя, яке прийде, коли його не чекаєш…

Авторка також підключає тему фемінізму, оскільки найбільше перепадає самотнім жінкам, яким кожна культура намагається припасувати «оригінальне» образливе прізвисько: «стара панна», «пряха», «морська лисиця», «катрінетка». Наприклад, новина про заручини Дженніфер Еністон була обрамлена риторикою в стилі «нарешті» й «дочекалася», на відміну від новини про весілля Джорджа Клуні, який, може, й теж «дочекався», але суспільство не мислить такими категоріями, коли річ заходить про чоловіків. Самотній чоловік – самодостатня людина. Самотня жінка не завжди дотягує до статусу людини. І це, безумовно, тисне. 

То ж як знайти радість у самотності? Таких порад авторка дає аж 26. До прикладу, не дивитися на чоловіків, шукаючи їхньої реакції, тамувати «голод шкіри», ставитися до себе як до найдорожчого гостя. Одна з них – корисна й досить нетипова – звучить так: «Пам’ятайте, що існує не лише романтичне кохання», або ж не забувайте про інші типи любові. Слухаючи романтичні пісні, ви можете асоціювати їх із близькими людьми – не обов’язково із колишнім, з яким у вас була трагічна історія: «Зачувши “I Don’t Want to Miss a Thing” (Aerosmith), я думаю про племінника й племінницю. Мама для мене – це моя “диво-стіна”, “Wonderwall”». 

Як вийти із самотності

Анна Топіліна.Люби без ілюзій. Як звільнитися від токсичних стереотипів і побудувати здорові стосунки. – К.: Yakaboo Publishing, 2021. – c.328 

Отже, обговоривши різні види самотності, думаю, варто зачепити тему того, як саме вийти із самотності, бодай романтичної, у найбільш екологічний та якісний спосіб. Допомогти у цьому може книжка соціологині, блогерки Анни Топіліної «Люби без ілюзій. Як звільнитися від токсичних стереотипів і побудувати здорові стосунки». Вона складається з кількох послідовних розділів: 

1. Матчастина, де змістовно та щільно викладена ревізія патріархальних токсичних конструктів, що заважають якісним спілкуванню, стосункам, життю.
2. Початок стосунків.
3. Розвиток стосунків.
4. Про тебе у стосунках, що зосереджується на темі жіночої тілесності й особистих кордонах навколо неї.
5. Довго і щасливо, де авторка оповідає різні оптимістичні історії реальних людей, що перебувають у хороших партнерських стосунках, або зараз є самотніми, але самодостатніми й щасливими.

Перше, що варто згадати, – це те, що книжка є досить збитою, густою. В ній мало води, як зазвичай буває у виданнях схожого штибу, і  кожна її складова є інформативною і доречною. Щоправда, читачкам (або й читачам), що вже добре знайомі з фемінізмом, більшість ідей/думок не будуть новими, але повторення нікому не завадило, правда ж?

Одна із проблем між людських романтичних стосунків, яку виокремлює авторка, – міфологізація, що охоплює ритуал залицянь, ідею єдності протилежностей, страждання, володіння та інші «прекрасні» речі, що заважають у побудові рівноправного партнерства. 

Важливо, що Топіліна критикує піднесення романтичного кохання й романтику не на атрибутивному рівні (тобто вам ніхто не забороняє хотіти квітів і гарних жестів), а на рівні ідеології нерівності, що закладена в цій моделі, де жінка виступає в ролі пасивного об’єкта, яку добивається активний чоловік-мисливець: «Любов залишаємо. Прибираємо несправедливість». Також нерівності сприяє те, що жінок із дитинства привчають до емпатії, до роздумів насамперед про інших людей, а не про себе, роботи над стосунками й бажання цих стосунків, що приведуть до дітей та заміжжя. Саме тому вся відповідальність часто лягає на жіночі плечі. Й саме тому, щоб у стосунках не було сторони, що програла на всіх фронтах, і сторони, що приймає блага взаємин і шлюбу, потрібно працювати над викорененням нерівності.

Та перш за все (про що ми говоримо, щоправда, у підсумку), задля побудови якісних стосунків із кимось, треба все ж навчитися приймати свою самотність і навчитися жити з нею в гармонії: «Неможливо навчитися бути з кимось, не навчившись бути на самоті, не усвідомивши себе, власних бажань і особливостей».

Купити книжку

Анна Топіліна також відвідає цьогорічний Book Space.

Нагадаємо, що IV Міжнародний книжковий фестиваль Book Space пройде 3-5 вересня у Дніпрі, на Фестивальному причалі. Фокусною темою фестивалю стане «Нова близькість», яка виникає на тлі ізоляції, закритих кордонів, втрат й тривожної невизначеності.