«Віктор_Робот»: від мультфільму до книжки і навпаки

Лавренішина Анастасія. Віктор_Робот. Щоденник збирача планет – Ранок, 2021 – 136 с.  

Дуже часто кінопродукти – байдуже, це фільми, мультфільми чи серіали – отримують книжковий супровід. Звісно, більше це поширено за кордоном, але поступово така практика приходить і до нас. Український мультфільм «Віктор_Робот», що розповідає про пригоди крихітного залізного механіка та дівчинки Віки, також має книжкове втілення. На глядачів, які придбають книжку, гадаючи, що це звичайна новелізація, очікуватиме дуже приємний сюрприз – це дещо більше і цікавіше.

На екрані

Мультфільм «Віктор_Робот» здолав довгий шлях до свого глядача. Як зазначає режисер Анатолій Лавренішин, перші ідеї, які потім переросли у повнометражний проєкт, виникли у нього ще 15 років тому. Чернетки довго чекали свого часу, обростаючи м’ясом ідей. Над сценарієм працювала також Анастасія Лавренішина, тому з певного моменту «Віктор_Робот» став сімейною справою. Мультфільм отримав державне фінансування: його створила студія анімації «Червоний собака»  за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Історія одразу припала до душі критикам та глядачам – отримав приз глядацьких симпатій Одеського міжнародного кінофестивалю у 2020 році, а національна премія кінокритиків «Кіноколо» назвала його найкращим анімаційним фільмом. 

Історія розповідає про світ далекого майбутнього. Класичний сценарій: Земля перенаселена, тому крутий винахідник Маркіян Гут будує штучну зоряну систему, яку називає Зоря́ною – на честь своєї коханої. Однак, система чомусь гасне, а винахідник зникає невідь-куди.

На його порятунок вирушає молодше покоління родини Гутів – син з дружиною та онука. Власне, на долю онуки Віки й випадають усі пригоди – батьки в історії виконують утилітарно-декоративну функцію (доставити Віку до пригоди й забрати Віку з пригоди).  Дівчинка знайомиться з крихітним роботом-механіком, якого називає Віктором. Разом вони потрапляють до дитячої версії похмурого кіберпанково-тоталітарного світу зламаних машин, де панує смуток і безнадія.  Полагодити механічних родичів Віктора, знайти зниклого Творця (так роботи називають Маркіяна Гута) та Зоря́ну – ось основні елементи квесту, які повинні пройти наші герої. Проте чи витримає їхня дружба такі випробування?

«Віктор_Робот» справляє потужне враження. Це справжнісінький візуальний бенкет. Мультфільм витворює фантастичну у всіх сенсах атмосферу: світ майбутнього одночасно і моторошний, і затишний. З найперших кадрів виникає бажання залишитися в ньому довше, щоб усе-все роздивитися. Картинка дуже деталізована: мальована анімація просто таки заворожує (коли ви востаннє бачили новий 2D мультфільм у кінотеатрі?). Майстри з «Червоного Собаки» розкішно поєднують мальовану анімацію з елементами комп’ютерної графіки. Солідний як для української анімації бюджет відпрацьовано на всі сто відсотків.

У мультфільму дуже гарні естетичні орієнтири. Багато-хто відзначає, що світ роботів нагадує комп’ютерну гру Machinarium. Вони справді дуже подібні. Окрім того, сінефіли точно впізнають у місті роботів риси «Метрополісу» Фріца Ланґа 1927 року. Також простежуються подібності з містом-руїною з манґи Юкіто Кішіри «Бойовий янгол Аліта» («Сни зброї»). Механічний соціум навіває спогади про мультфільм «Роботи» 2005 року, а сценарний закрут, що запускає історію, дуже схожий на початок «Короткого замикання».

До речі, про сценарій. Він у «Вікторі_Роботі» не такий плавний, як анімація. Відверто кажучи, якби мультфільм був вдвічі коротшим, він би сприймався значно краще. Темп основної частини просідає. «Віктору_Роботу» бракує драйву. Екшну б більше, пригод… І, можливо, чіткішої мотивації. Автори заганяють себе в пастку: якби «Віктор_Робот» був короткометражкою, глядачів би вразив шикарний візуал, а на дірки в сценарії вони б не встигли звернути увагу. Але 70 хвилин хронометражу не лишають такої лазівки: час роздивитися все і подумати буде. Те, що історія розрахована на дітей 8-9 років, не означає, що вона має бути аж настільки простою.

Значну частину часу відведено на музичні номери – «Віктора_Робота» можна назвати несподіваним мюзиклом. Музичний супровід, над яким попрацювали гурт «Dakh Daughters», Софія Байбакова, Антон Слепаков, Мар’яна Головко, Марко Галаневич і дитячий хор під керівництвом Альони Галай, добре створює атмосферу – у ньому вчуваються приємні космічні ритми з легким етноелектронним звучанням. Саундтреки цікаві, чіпкі, майстерно виконані. Пісня з мультфільму «мПола-ла-ла» отримала кінопремію «Золота Дзиґа» в номінації «Найкраща пісня». Однак тексти пісень не завжди можна чітко розчути, а вони ж повідомляють важливу для сюжету і сетингу інформацію.

Натомість творцям добре вдалися характери персонажів: вони не статичні, а проходять певну еволюцію. Мила, але спершу егоїстична та марнославна дівчинка Віка (вона навіть робота на свою честь назвала!) протягом історії переосмислює свою поведінку і ставлення до стосунків з іншими.

Ти не знаєш, що таке дружити? Це просто. Другий закон робототехніки: робот повинен підкорятися наказам людини. Це і є дружба. Усік?

Ось так Віка описувала ідеальну концепцію взаємодії на початку історії. Звісно, з часом від такого підходу не лишається і сліду. Робот Віктор теж не такий простий, як здається. Він не звичайна мила іграшка, а особистість, яка шукає своє призначення і мету в житті. Замість скніти на нудній роботі, він хоче йти за Мрією. Мова героїв також нівроку, хоча з нею автори часом передають куті меду. Навряд чи фраза «Мега-роботило всіх пороботило» настільки крута, щоб вводити кальку з російської. На щастя, вона у мультфільмі така одна (решта каламбурів вельми вдалі). Історію оживляють гарні голоси відомих українських акторів – Римми Зюбіної, Віктора Жданова, Василя Мазура, Богдана Бенюка, Анатолія Хостікоєва, Доктор Звука (Юрія Коваленка) і Сергія Солопая. Молода актриса Марія Аглоткова звучала дуже переконливо в ролі Віки.

На папері

Погляньмо тепер на паперову версію. Що ж ховається під обкладинкою книжки «Віктор_Робот. Щоденник збирача планет» Анастасії Лавренішиної, яка вийшла у видавництві «Ранок» за сприяння літературної агенції «Barabooka»? Точно не просто сценарій. Це одночасно й ориджин одного з важливих героїв мультфільму, і приквел, і лор-бук.

Збирач планет – це дідусь Маркіян, а книжка – його щоденник про часи, коли він іще не був дідусем. Щоденник потрапив до рук Віки та робота Віктора – і тепер вони разом читають про шкільні роки великого винахідника. Тоді Марко навчався у п’ятому класі, готувався до наукової олімпіади й страждав від мук першого кохання. Саме в цей час у голові хлопчака спершу зароджується ідея про робота-механіка, а потім вона переростає у концепцію створення штучної зоряної системи, яку він хоче подарувати коханій.

Допитливі читачі й читачки зможуть зазирнути за лаштунки світу «Віктора_Робота». Як зазначає в передмові авторка, під час роботи над мультфільмом у них із чоловіком з’явилося стільки ідей та концепцій, що лишати їх за облавком проєкту було неприпустимо. Тому письменниця «вирішила написати книжку, яка б стала легендою нашого всесвіту та своєрідним приквелом до мультфільму». Окрім того, «Щоденник збирача планет» робить з Маркіяна Гута живу людину, а не «дідуся з машини», яким він був у мультфільмі.

У книжці є все, що потрібно для юних шанувальників фантастики: пригоди, підліткові хвилювання, підступи, карколомні ідеї … і наука. «Щоденник збирача планет» – своєрідна спроба розказати дітям про те, як влаштовано наш всесвіт. Така собі «Астрофізика для наймолодших».

Воно й не дивно: до роботи над книжкою долучилася астрофізикиня Тетяна Скороход. Книжка приємно збалансована: не навантажуючи читача фізикою (ми гуманітарії, ми б відчули), авторка правдоподібно описує хвилювання молодого науковця (не впевнені, що саме п’ятикласника, бо Марко здається трохи старшим, але точно молодого і точно науковця). Це історія про мрії та про те, що коли ти справді докладаєш зусиль для їх здійснення, ніщо не зіб’є тебе зі шляху.

Хотілося б сказати, що книжка «Щоденник збирача планет» – український варіант «Зоряного шляху», де героїв на нові звершення мотивує жага до знань, а всі подвиги здійснюються в ім’я людини та прогресу. Проте ні. Поки що цей титул зберігається за «Сапієнсами» Володимира Арєнєва (також, до речі, видавництва «Ранок»). Всесвіт «Віктора_Робота» – як фільму, так і книжки – містить недоречний містичний елемент, а саме – Потік, названий у словничку наприкінці книжки «богом, творцем Всесвіту». Хоча «Віктор_Робот» цієї гіпотези зовсім не потребує.

Історія про людей та роботів позбавлена магії, а зведення безміру космосу до божества нічого не дає, ще й наповнює частину пісень госпельними обертонами.

Книжку приємно тримати в руках: красива обкладинка, круглі кутики, закладка лясе… Що ще треба маленькому книголюбові? Ілюстратор Toll de Lavr, який працював і над мультфільмом, щедро прикрасив видання схемами робота і зоряних сиВікстем. Історія робота Віктора і його людисьок – дуже приємна, хоч і не позбавлена недоліків. Приємно, що тепер стало на один фантастичний світ більше. То читати чи дивитися? Звісно, в ідеалі – і те, й інше. Але скажемо від себе: книжка краща. Тут і історія цікавіша, і жаги до відкриттів більше.

Матеріал створений у співпраці

Купити книжку