Сім уроків життя від Богдана Гаврилишина

19 жовтня – день народження економіста, громадського діяча, мецената, колишнього члена Римського клубу, автора «Декларації відповідальності людини» Богдана Гаврилишина. Він вважав, що розвиток країни залежить від індивідуальної відповідальності кожного члена суспільства. Саме тому «Фонд родини Богдана Гаврилишина» ініціював державне свято – Всеукраїнський день відповідальності людини. 

Богдан Гаврилишин прожив довге і насичене  подіями життя: він народився в 1926 році на Тернопільщині, яка в той час була частиною Польської Республіки. Бачив радянську та німецьку окупації, у 1944 був вивезений до Третього Рейху. Після війни жив і працював у таборах для біженців у Німеччині. В 1947 році перетинає Атлантику та потрапляє у Канаду. Певний час працює лісорубом. Приїхавши майже без знання англійської, вже в 1952 році вступає на авіаційне відділення інженерного факультету Університету Торонто. А в 1976 здобуває ступінь Ph.D. з економіки в Женевському університеті. З 1988 працює в Україні на громадських засадах. Коли Україна здобула незалежність, стає постійним радником вищого політичного керівництва країни. 

У 2011 році вийшла книжка спогадів Богдана Гаврилишина «Залишаюсь українцем» і наразі готують її перевидання. Ми обрали сім найважливіших життєвих уроків від автора. Сподіваємося, вони стануть вам у пригоді.

Урок перший. Ділитися чи іноді просто щось віддавати приносить набагато більше задоволення, ніж споживати самому або тримати тільки для себе.

Люди у [моєму] селі були дуже бідні. За їхніми стандартами, наша родина була заможна. Багато селян працювали на нашій фермі під час збору врожаю, адже в ті часи все збирали вручну. Мати посилено піклувалась про мене, тому що я був малий та мав слабке здоров’я. Зазвичай вона робила мені бутерброди, щоб я брав їх до школи. Після усіх важливих церковних свят ці бутерброди вона робила з білого пухкого хліба з домашньою копченою шинкою. Пригадую, як у школі, коли я вперше на перерві відкусив бутерброд, усі мої однокласники дивилися на мене заздрісними голодними очима. Я одразу ж віддав їм два своїх бутерброди, які було розділено на рівні маленькі частини, щоб кожен скуштував бодай трошки. Очі дітей засвітились.

Урок другий. Якщо ти бачиш добро в людях, з якими спілкуєшся, це стимулює усе хороше, що є в них.

Якось я почув розмову між моїм братом Міськом та чоловіком сестри Ярославом, який на 20 років був старший за мене. Місько казав:
«Я очікую від людей тільки добрих речей, але, може, матиму кілька розчарувань у моєму житті». Ярослав відповів: «А я не чекаю від людей нічого доброго. Якщо хтось зробить щось добре для мене, це буде приємною несподіванкою».

За життя Міську ніколи не траплялися неприємні несподіванки, а Ярославу – жодних приємних. Як і Місько, я вірив у добро в людях. Розмова, яку випадково почув, укріпила мою віру та ставлення до цього. 

Урок третій. Слухати – важливіше, ніж говорити.

Коли говориш, то чуєш те, що вже знаєш. Коли слухаєш, то можеш почути щось нове. Говорити, одначе, важливо для того, щоб перевірити свої ідеї, висловити почування й іноді спонукати людей змінювати себе і робити щось корисне.

Урок четвертий. Дуже важливо вчитись у життя, а не тільки від учителів та з книжок.

Ми можемо навчитися з того, що бачимо, нюхаємо, торкаємось, смакуємо, з того, де перебуваємо, хоч який би був наш досвід і з ким би ми спілкувались: з батьками, друзями, дітьми, цікавими особистостями, з якими зустрічаємося в нашій рідній країні та, якщо це можливо, в інших країнах. Ми повинні фільтрувати наші спостереження, досвід, «перетравлювати» їх і зберігати позитивні речі. Ми можемо будувати лише базуючись на позитивних речах.

Кожен з нас має сильні й слабкі сторони, певні здібності. Найкраще зосередитись на своїх сильних якостях і опиратись на них, а не витрачати енергію на спроби усунути всі свої недоліки й слабкі сторони. З успіхами та з часом, слабкі сторони можуть зникнути або принаймні відійти на задній план і не заважатимуть нам ставати кращими, вартіснішими, більш амбітними.

Урок п’ятий. Твоє майбутнє здебільшого у твоїх руках, ти можеш робити в житті усе, що вибереш.

Недовге перебування у [таборі для українських біженців у німецькому місті] Еллвангені виявилося винятково корисним періодом мого життя, під час якого викристалізувалися мій світогляд і частково розділ власних «дороговказів у майбутнє».

Ми якось почули, що у нашому таборі в Еллвангені має виступити американський генерал. Коли він приїхав, спершу поговорив з директором табору – естонцем, який розмовляв англійською та російською, але не українською. Цей естонець не любив українців. Перекладача, який би знав українську й англійську, не було. Більшість людей у таборі походили з Західної України та не розуміли російської. Коли генерал вийшов на середину сцени й став перед мікрофоном, Місько виштовхнув мене на сцену і сказав: «Іди й перекладай». На той час я вивчив лише кілька слів англійською, проте знав, про що він говоритиме, тому що чув про його виступи в інших таборах, – а саме про Ялтинську угоду, згідно з якою всі колишні радянські громадяни мають бути репатрійовані до Радянського Союзу, що приїдуть радянські офіцери, а американські військові частини простежать, щоб репатріація відбулася належним чином. Промова генерала була, на щастя, коротка. Всі присутні лишились при думці, що я знаю англійську мову.

Спираючись на мою репутацію людини, яка розмовляла англійською, мій брат Місько підштовхнув мене до іншого випробування. АДРОН (організація, яка створювала і забезпечувала діяльність таборів для біженців на території Німеччини – прим.) шукала офіцера з постачання, який би відповідав за постачу і розподіл всього, що було потрібне для життєзабезпечення табору в Еллвангені. Місько сказав: «Чому б тобі не подати свою кандидатуру?». Я відповів: «Я нічого не знаю про потреби людей, скільки і якої потрібно їжі, який одяг, які ліки». Брат зауважив: «Слухай, під твоїм керівництвом працюватиме 40 людей. Серед них є експерти з різних ділянок. Все, що тобі буде потрібно зробити, це отримати від них список необхідного і взяти його з собою до регіональної штаб квартири АДРОН». Це знову спрацювало. У двадцятирічному віці я став офіцером з постачання, отримав уніформу АДРОН, джип з водієм, спеціальне харчування і, звичайно, 40 людей під моїм керівництвом.

Саме після такого досвіду й життєвих уроків, незважаючи на дуже хорошу посаду в АДРОН, я радісно зголосився поїхати до Канади працювати лісорубом.

Урок шостий. Будь-яка робота може бути цікавою і корисною, якщо можеш вивчити та зрозуміти щось нове, виконуючи її

[Вже у Канаді після того, як працював лісорубом] я був готовий до будь-якої роботи, та коли йшов кудись влаштовуватися, мене питали, чи маю досвід. Коли готовий був працювати збирачем сміття, для чого досвід не потрібний, мені сказали: «Ти занадто розумний, щоб виконувати таку роботу».

Нарешті натрапив на готель з пивним баром, який називався «Нью Страскона Хаус» на Бей Стріт, недалеко від залізничної станції. Цей готель належав українцям – двом братам Морозенкам. Їм стало жаль мене і вони запропонували працювати барменом, для чого не потрібно було спеціальних здібностей. Я просто мав розливати пиво по кухлях. Моя робота була нудна, тому з цікавості став спостерігати за поведінкою клієнтів та за тим, який вплив мало вживання алкоголю на різних людей. Спостерігаючи за ними, я бачив різні реакції, які вони виявляли після кількох кухлів пива. Деякі ставали веселіші, зав’язували розмову з сусідами, інші ставали похмурішими з кожним наступним кухлем.

Я сформував гіпотезу: пиво підсилює і виявляє назовні внутрішній стан людини; той, хто в помірно гарному настрої, стає веселішим, сумний стає ще сумнішим, навіть входить в початкову стадію депресії. Мені було шкода цих людей. Здається, єдиним змістом їхнього життя було пиття пива. Працювали вони лише для того, щоб мати змогу його собі дозволити.

Урок сьомий. Не існує багато абсолютних істин навіть у природничих науках

Ми маємо бути відкриті, щоб переосмислити деякі свої знання чи переконання, не судити інших за нашими власними стандартами. Варто ставити себе на місце інших людей, особливо коли вони з інших країн, цивілізацій. Треба намагатися зрозуміти, чому вони вірять у те, в що вірять, і діють так, як діють.

Треба вивчати релігійну, філософську, політичну та соціальну спадщину інших, яка визначає поведінку етнічних груп, націй і цивілізацій.

Дізнатися більше про свято  та декларацію відповідальності можна за посиланням.