Благодійництво у культурному секторі: навіщо і кому це потрібно

Як функціонує культура благодійництва в Україні? Яким чином переконати бізнес-партнера у необхідності підтримки мистецької ініціативи? Що потрібно для того, щоби вітчизняні інстаграм-зірки фінансували культурні фонди? Про це та про суміжні проблеми спілкувалися експерти під час події «Роль сучасних донорів у книговиданні та для літератури» у межах Х фестивалю «Книжковий Арсенал». Редакція Читомо зафіксувала найважливіші тези з дискусії.

Ідея благодійництва та меценатства

«Для мене благодійність – це робити щось більше за тебе. Це означає, що часом потрібно робити не те, що тобі подобається, а те, що може бути потрібним. Це більше ніж індивідуальна насолода, це такий собі стоїцизм».

«Благодійність – це також робити добре і послідовно свою справу, яка, за твоїми переконаннями, принесе добро в цей світ. Це робити те, що можеш і трішки більше».

«Я займаюсь благодійністю професійно, тож для мене це робити добро своєю звичкою, робити це щодня. Адже благодійність – це не лише про багатих людей, це не лише про гроші, це про твій час і твій внесок. 

Водночас для багатьох українців благодійність – це анонімність, мовляв, не кажи про свої добрі справи. Але якщо вдуматися, то розповідаючи про інвестування ти не хизуєшся, ти говориш, що є ось така проблема, я долучусь, і кому ще ця проблема лягає до серця – теж долучайтеся. І виходить, що ваш сусід, ваш друг вкладе 100 грн і ось вас 10 і ви вже маєте 1000 грн».

«Перше, для мене благодійність – це щоденна практика і постійна робота. Друге, і що показав цей пандемійний рік – це про відчуття спільноти. Це про близькість середовищам, яким ти можеш допомогти, про допомогу своїм колегам у літературі, культурі й суміжних сферах».

«Що таке робити добрі речі в розрізі книжок? Це підтримувати добрі видання, що надзвичайно необхідно в Україні».

Читайте також: «Для мене це про емоцію»: чому меценат купив квартиру для літрезиденції у Харкові

Підтримка культури у контексті інших потреб суспільства

Олеся Островська-Люта: «Відповідь на питання «Чому приватному благодійнику підтримувати культурні проєкти» я формулюю щодня уже давно. Не секрет, що в благодійних організаціях культурні програми часто конкурують з програмами іншого типу. Тут доводиться виявляти чудеса переконливості, аби перетягти інвестора на свій бік. 

Наприклад, існують державні інвестиційні проєкти, якими опікується міністерство економіки, і в цьому випадку це конкурс між різними інституціями. Тут буквально потрібно доводити, чому завершення будівництва Мистецького Арсеналу так само важливе, як і завершення лікарні, у якій зняли дах і яка стоїть розкритою. 

І тут є засаднича слабина, адже культура – це не про загрозу тут і зараз, а про стратегічні небезпеки. Відповідно в інвесторів може скластись враження, що не варто поспішати підтримувати культуру, тобто підтримати щось, що буде видиме з часом або й не стане видимим взагалі». 

Євгенія Мазуренко: «Я переконана, що для кожної ідеї є свої меценати. питання в тому, наскільки ми зважаємо на їхні цінності. У цьому контексті мені цікавий рейтинг, куди українці вкладають свої гроші. Найбільше підтримують онкопацієнтів, воїнів АТО і в сиротинці. Лише 4% українців інвестують в освіту і мистецтво. Таке складно сприймати, адже для культури та мистецтва ніколи не буде незручного часу.

Наприклад, минулого року Zagoriy Foundation осушив Софію Київську. Коли мене запитують, Женю, чому Софія Київська, коли наразі стільки нагальних проблем? Я відповідала, що не уявляю, щоб на місці Софії Київської побудували ТРЦ».

Комунікацію між благодійником та сферою культури

Олександр Михед: «Перше у контексті комунікації я згадую колонку директора Українського інституту Володимира Шейка. У ній була формула для комунікації з тими, хто сумніваються у важливості культури. Тоді йшлося про усунення фінансування запланованих 40 проєктів, які мали на міжнародному рівні презентувати усі сфери української культури, від музеїв до невеликих фестивалів. Якщо це фінансування конвертувати у будівничі витрати, це буде 2 кілометри асфальту.  При співмірності на всій мапі будівництва ці 2 кілометри не відіграють особливої ролі.

Друге – Amazon з 2009 року в Сполучених Штатах до 2020 року витратив 13 мільйонів доларів на підтримку літературних НГО. Для них очевидно, що потрібно підтримувати місцевий PEN центр, так само вони підтримують творчість молодих письменників чи письменників з етнічних меншин. Amazon приходить у Велику Британію у 2020-ому році й запускає там свою підтримку літератури. Їм не потрібно пояснювати, наскільки це цінні й важливі речі. Які є ще підказки для розвитку британського письменника? Наприклад Royal Society of Literature, де 18 фондів, куди можна звернутися за вирішенням тих чи інших питань – від тьютора до видання книжки. 

Важливо, щоб внаслідок комунікації інвестування ставало частиною культури.

Наприклад, зараз я активно слідкую за розвитком інстаграм-зірочок 18-20 років, які пов’язані з баскетболом. З 18-20 років, щойно досягається 1-2 мільйони підписників, вони засновують благодійну організацію, тобто думають про свою спадщину. Тобто вони виростають з розумінням того, що роблять вплив на свою спільноту». 

Дана Павличко: «Комунікувати справді складно, але необхідно, без цього неможливе зростання культури в Україні. Є чимало українців, які готові можливо були б підтримати книжки, але вони не бачать в цьому цінності. Це зокрема наша щоденна робота – ми багато проєктів робимо з приватними донорами, з них далеко не всі розуміють цінність мистецького продукту. 

Окрім цього важливо підтримувати історію про культуру благодійності, це буде заохочувати до діалогу. Тоді це уможливить зростання української молоді, яка уже з 18-ти років дбатиме про свою спадщину».

Олександра Коваль: «Нам потрібні люди з інших сфер, можливо з маркетингу, які зможуть навчити нас ефективної комунікації. Адже для себе ми й так розуміємо, в чому цінність книжок чи інших культурних ініціатив, а от як донести це зрозумілою мовою іншим людям – проблема». 

Олеся Островська-Люта: «Мені прикро від думки про переконування меценатів у важливості культури, бо це означає, що нам наразі  потрібно виростити покоління освічених меценатів.  Це потребує часу.

Комунікація – це тривала дистанція. Адже чому зірочка баскетболу у 18 розуміє важливість спадщини? Бо вона живе у стабільному суспільстві, де це має значення. Але в Україні спадщина знищувалась системно, в кожному поколінні. 

Культуру благодійництва може зростити час, але водночас він – ризикована категорія, адже хтозна-які війни й катаклізми можуть спіткати Україну в майбутньому, чи стане за 10 років наше суспільство більш стабільним ніж зараз?»

Євгенія Мазуренко: «Є і додаткова проблема – мала видимість фондів для меценатів. Культура системних родинних фондів є у нашій країні, але її немає у комунікаційній поверхні. Зараз я багато спілкуюсь з потенційними та діючими меценатами, різною фінансовою спроможністю. Коли я їм розповідаю про системну роботу, вони кажуть: «Женю, ми готові вкладатися, але ми не знаємо куди». 

Тому тут питання до сектору – чи готові ми професійно висвітити інфраструктуру чи послугу, куди потрібно вкладати кошти. Комунікація – це великий інструмент, який говорить про ваші справи. 

Водночас коли є проблеми, то є і можливості. Я вірю у культуру благодійності й в її можливостях покращити українську культуру».  

Читайте також: 12 подій для професіоналів на X Книжковому Арсеналі