«Бог Свободи» Юлії Мусаковської англійською: сплетіння лисиць, птахів і суперечностей доби

В англійському перекладі вийшла нова книжка Юлії Мусаковської «Бог Свободи» Юлії Мусаковської у перекладі Олени Дженнінґс. На тлі інших перекладних поетичних новинок, вона запам’ятовується інтелектуальною дисципліною, багатозначністю, а не прямолінійністю, а ще багатим, цілісним образним світом.

Юлія Мусаковська — одна з помітних сьогоднішніх поеток України. Вона народилася 1982 року й донині живе у Львові, великому місті з сильною літературною школою. Авторка кількох книжок, з-поміж яких «На видих і на вдих» (2010), «Маски» (2011), «Полювання на тишу» (2014), «Чоловіки, жінки і діти» (2015), «Залізо» (2022), «Каміння і цвяхи» (2024) та інші. Лауреатка літературних премій. Перекладачка зі шведської та з і на англійську. Також працює в ІТ.

«Бог свободи» в оригіналі, українською, вийшов друком у 2021 році. І те, що англійською книжка з’являється саме тепер, не випадково, або принаймні символічно. Бо в цих віршах, писаних незадовго до початку повномасштабної російсько-української війни, є чимало передчуттів великої війни, людської трагедії та моторошної циклічності історії.

Ні, на жаль, зараз неможливо говорити про українську поезію (чи тільки українську?), не згадуючи про війну. Однак, у своїх профетичних моментах Мусаковська не прямолінійна, не спекулятивна і не тоне у пропаганді (хоч деякі тексти можна назвати зовсім «дітьми свого часу»). Натомість дуже доречно користується універсальною поетичною мовою, яка — парадокс! — раптом «проєктується» на конкретні історичні реалії.

Що буде потім? Частина виїде, частина загине.

Решта зачепиться за поріг і якось собі триватиме.

Розівчаться відрізняти, де друзі, де вороги.

А коли всіх зрівняли тепер — чи варто?

(…) А як іще виживати у цій диявольській грі,

коли сьогодні ти — герой, а завтра — лузер?

What happens next? Some will leave, some lose their lives.

The rest will stumble at the doorstep and somehow linger.

They will unlearn the difference between friends and enemies.

Because when everyone is made the same—why bother?

(…) How else would they survive in this devilish game,

where today you’re a hero and tomorrow, a loser?

Не обов’язково дуже глибоко занурюватись у подробиці трагедії на сході Європи, щоб зрозуміти особливу промовистість таких рядків саме сьогодні.

Читайте також: «Що ти знайдеш по поверненню», або про що книжка «Тимчасові адреси проживання»?

Власне, погляд Мусаковської загалом позначений історичною опуклістю. Тому по книжці розкидана серія віршів, де історичні процеси (не конче сучасні) показано з дистанції, де добре відчутна їхня причиново-наслідковість, «кармічність». Один із таких – «Три горішки для Попелюшки…» з алюзією в назві на казку братів Грімм та її чехословацько-німецьку екранізацію 1970-х років.

Три горішки для Попелюшки.

Крихти з голодного родинного столу.

Три вразливі місця — очі, серце і горло —

єдиний спадок, а ще жмут родинних історій.

(…)

Бабуня Віра — польська русинка,

вирвана з корінням, прийнялась на Тернопіллі.

Масна земля вартувала життя її батькові.

Бійся совітів, що приносять дари,

та чоловік настільки чоловік, скільки за ним землі.

Віра осиротіла рано, батько вмер від сухот.

Розумниця, вивчилася в училищі

на виховательку в дитсадку.

Досконала картинка.

А тоді несподівано: ханум, матріарх.

Бабуня Віра,

авторка наших розкішних светрів

і життєвих істин.

«Ласкаве теля двох мамок ссе, цуречко злота», — примовляла,

вимішуючи тісто на пампухи.

«Чоловік і пес ходять одною дорогою».

Стільки невідданої любові,

що аж не вміщалася в ній.

Врешті-решт серце не витримало.

Дід Петро — веселун, забіяка,

з кубанських. Війна його гнула, та не зламала.

Поет, художник, співак — учитель фізкультури,

закинутий подалі, де робив менше клопоту.

Неслухняний чуб, вибуховий норов.

Лишить одну сім’ю, аби надбати другу.

Так і не встигне побачити онуків.

Юна медсестра у госпіталі,

мідний дріт кучерів, сама — кров з молоком.

Далеко від сибірського дому;

всі шляхи тоді чомусь вели до Львова. (…)

Three magic hazelnuts for Cinderella.

Breadcrumbs from a humble family table.

Three vulnerable places—eyes, heart and throat—

that’s all the inheritance, apart from a bundle of family stories.

(…)

Grandma Vira, a rusyn woman from Poland,

deported, deracinated, took new root outside Ternopil.

That rich soil cost her father his life.

Beware of Soviets bearing gifts,

but a man is only a man thanks to the land he works.

Vira orphaned early, her father died of TB.

A smart girl, got herself through studies

to become a nursery school teacher.

Picture-perfect.

And then suddenly, a khanum, a matriarch.

Grandma Vira,

the maker of our gorgeous sweaters and life truths.

“A gentle calf sucks two mothers,” she was saying,

kneading the dough for pampukhy.

“A man and a dog walk the same road.”

So much ungiven love, there was no room for it in her body.

Finally, her heart failed.

Grandfather Petro, a merry maker, a brawler,

He was from Kuban’. The war kept bending him

but he did not break.

A poet, an artist, a singer—made into a gymnastics teacher,

thrown into a god-forsaken place so as not to make trouble.

Unruly mane, explosive temper.

He left one family, just to get himself another.

But he wouldn’t live to see his grandchildren.

A young nurse at a hospital,

The copper wire of her hair, in the pink of health.

Far from her Siberia home.

All of their roads somehow led to Lviv (…)

У цьому тексті поетка фіксує формування множинної ідентичності як у родинному вимірі, так і у вимірі знакового для кількох культур міста Львова. Що буде з такою множинністю в літературі під час і після повномасштабної війни? А в житті України та інших країн, зачеплених і незачеплених війною? Ми це побачимо пізніше, а «Бог свободи» вже ставить запитання.

З наведених цитат стає очевидно, що одна з головних рис книжки Мусаковської — увага до психології, чуттєвості. У певному сенсі діагностика людської крихкості.

Ще одна важлива характеристика випливає з назви збірки. Це діалектика свободи. Пошук свободи, зокрема від диктату умовностей, стереотипів.

вибір від слова «вибороти»,

інакше — позбавлений сенсу і серця,

він лише сердиться,

чому все не змінюється на досконалу картинку —

для кожного іншу —

за помахом, скажімо, чарівної булави

This choice is derived from “challenge”.

Otherwise, it’s deprived of meaning and heart.

One only keeps grumbling

why isn’t everything turning into a perfect picture,

for each their own,

by swinging, let’s say, a magic mace.

На рівні суспільних груп, гендеру, родини чи людини.

Зі мною цього ніколи не трапиться, —

каже собі, прасуючи сукню білу, мов чистий аркуш.

Усі ті жінки — у кожної своя правда.

Мабуть, недбало молились, не вміли плекати жар,

не тримали під ліжком кореня мандрагори.

Мабуть, не впорались.

(…)

Занадто чепурилась для інших, занедбала домашні справи.

Мабуть, була не досить привітною,

корону відростила; певно, таки загралася,

розхитала підвалини затишного світу.

За стінкою заходиться чуже немовля — нагадує про важливе.

Настирливо народжуються хвилини запізнень.

Не виносити сміття з хати, не згадувати лихе при столі,

не при неділі, не ввечері важкого дня, ні в свято, ні в піст.

Коли вона приходить до мене з розпухлою губою,

з ретельно замаскованим на вилиці синім птахом,

я не кажу їй: мабуть, ти не. Натомість — за нас обох —

видихаю: перегортай, моя мила,

перегортай.

This will never happen to me,

she says, ironing her dress, white like a blank page.

All these women—each has her own truth.

Perhaps they prayed carelessly, couldn’t keep the hearth,

didn’t put a mandragora root under their bed,

perhaps they just couldn’t manage it.

(…)

You were busy making yourself beautiful,

neglecting housework.

Perhaps you weren’t considerate enough,

grew yourself a crown; perhaps you have gone too far,

Swayed the foundation of this cozy world.

A neighbor’s baby is crying behind the wall,

reminding you of what is crucial.

Annoyingly, only minutes of tardiness are being born.

Don’t air your dirty linen in public,

don’t talk of nasty things at the table,

on Sunday morning, on a hard day’s night, on holiday or at lent.

When she comes to me with her swollen lip,

with a carefully masked blue bird on her temple,

I don’t tell her: perhaps you didn’t. Instead, for the both of us

I tell her: turn the page, darling, just turn the page.

Так, тут вагома і начебто досить типово виписана тема жіночої солідарності, сестринства на тлі традиції утисків, «скляної стелі». Але цікаво, що Мусаковська подає ці та суміжні історії не як одновимірну історію обмежень чи боротьби проти них. Це не плач біди, не гасло борні й не радість перемоги. Це багатозначне, діалектичне переплетення, контрастне поєднання реалій, сюжетів, практик. Дослідження їхньої строкатості. Відмова від спрощення. Не випадково заключний вірш збірки легко можна прочитати як драматичну, особливо сьогодні, антитезу його назві (незалежно від того, наскільки закладала саме таку драматургію авторка):

(…) Бог упокорення любить ласкавих телят.

Їх би мастити, як мед, і тулити до рани.

Їм би дивитися і ремиґати старанно

поміж трави, у якій помирає солдат.

Бог упокорення любить ласкавих телят.

The god of submission loves gentle calves.

They can be spread like honey and put on a wound.

They will be watching and chewing diligently,

in the grass where a soldier is dying.

The god of submission loves gentle calves.

Характерно, що тексти, пов’язані зі свободою і несвободою, зокрема з патріархальним тиском, межують тут із віршами «домашніми» та «сімейними». Так, це не позбавлено парадоксальності: дім і родина — важливі «архетипи» книжки під назвою «Бог свободи». Але знову маємо не гімн затишку родини та не бойову пісню руйнування родини-як-в’язниці, але видивляння, дослухання до родини як хиткої, тендітної системи людського співіснування, де співіснують зовсім різні тенденції. Зокрема, тут і виразні вірші, присвячені дитинству, материнству:

Моє золоте дитя,

долоню місяць простяг.

Сідай — поки добрий він,

вирулюй у темну синь. (…)

My golden child,

the moon holds out its palm.

Sit there, while it is generous,

plunge into the blue darkness. (…)

Або такий текст:

Хлопчик: відображення вгрузає в ліхтар.

Золоті свічки, кавові зерна у високих чашах.

Розгортається історія; за кадром кадр;

камера у марній спробі вгамувати час.

Ямка на щоці, всередині — невтомний млин;

стільки каміння перемелено, стільки криз.

Перпетуум мобіле. Нитка, що виводить з імли.

Зрілість на м’яких лапах підкрадається, наче рись. (…)

The boy: an image stuffed into a lantern.

Gold candles, coffee beans in tall cups.

The story unfolds, behind the frame is a frame;

a camera tries in vain to stop time.

A dimple on his cheek, inside him an ever-turning mill;

how many stones did we grind, how many crises.

A mobile perpetuum. A thread that leads from the mist.

Maturity is creeping up on its soft paws like a lynx. (…)

І: 

Лицарю яєчної шкаралупи, моя безпомильна копіє

у сучасному аранжуванні, в обробці часу та простору —

звідки в тебе стільки хоробрості, стільки нон-стопу

в цій карколомній подорожі в напрямку дорослості?

В’ється зелений горошок, вгризається в огорожу,

сердиться, загинає бадилля скрипуче й старе.

Хто посмів би обтяти тебе ножицями «не можна»,

вирівняти наважився дощечками «так треба»? (…)

The knight of eggshells, my unmistakable copy

in a modern remix, processed by time and space—

where did you get so much courage, moving non-stop

along this stunning journey towards adulthood?

The green pea curls, biting into the fence,

getting angry, bending old and creaky weeds.

Who would dare trim you with the “you-cannot” scissors,

or straighten you up with the “you-must” planks? (…)

Що ж, увага до подробиць і суперечностей, інтенція розуміти та досліджувати — ознака інтелектуальної основи письма Юлії Мусаковської. Яка — знову-таки — не постає, на щастя, в прямолінійний спосіб. Критика, заперечення, руйнування нерідко сусідить у поетки з «правильністю», формальним чи мисленнєвим каноном. Хто тут «лірична героїня»? Стримана відмінниця? Активна бунтарка? Іронічна спостережниця? Пристрасна учасниця, сучасниця і спадкоємниця? Історична правда нашої доби: доведеться поєднати все. Ніщо одне не зможе по-справжньому домінувати.

Проте раціо «Бога свободи», його критична мова успішно взаємодіє з образами, метафорами etc.

Мусаковська в своїй книжці вибудовує цілісний простір символів, не випадкових у кожному вірші, а поєднаних і якоюсь мірою навіть систематизованих.

Наприклад, наскрізний образ лисиці. Хто скаже мені, чому так багато лисиць у сучасній українській поезії? Хай там як, а у віршах Мусаковської цілі лисячі зграї — це і звична європейська «казкова лисичість», гнучкість, хитрість, мудрість, житейська спритність, але й, можливо, ближча до східної традиції войовничість.

Війна, що її носиш у нагрудній кишені,

мов лисеня, прогризла в тобі дірку,

з якої раз по раз вивалюється серце.

Зашиваю мовчки, міцно стуливши краї

затерплими негнучкими пальцями, —

сподіваюся, що вистачить на довше.

The war that you’ve been carrying

in your shirt pocket

gnawed a hole in you as if it were a fox cub.

Your heart keeps falling out.

I sew the hole shut,

firmly holding the edges together

with my numb, unbending fingers.

I hope it stays closed a little longer.

Або:

Сонця шерехка лисиця

винюхує лоскітне місце в тебе на шиї,

місце, звідки почалася моя подорож.

The sun, a rustling fox,

sniffs the ticklish spot on your neck,

the spot from where my journey began.

Чи:

скажи-но піаністе музИко

що то за капосна лисиця

виїла з тебе людину

а туди напхала

сміттячка

Такий собі масштабний і небезпечний символ-трикстер, символ-тригер. Десь поряд і кольори. Серце, піжама, лисиця — все це руде, червоне. Як артеріальна кров. А на другому полюсі — птахи, зокрема й райські, не позбавлені тотемності:

Маємо узбережжя,

писане олійними фарбами, — воно оживає двічі на рік.

Маємо райських птахів на плечах;

лисиця оближеться ласо.

Сину, ходи, погодуємо ту лисицю.

У цьому домі жодна істота не буде обділена

чи самотня. А надто якщо це сонце.

We have a coastline,

painted with oils—it comes to life twice a year.

We keep heavenly birds on our shoulders.

The fox watches them ravenously.

Son, let’s go, feed the fox.

In this home, no one will be excluded

or lonely. And especially if it is the sun.

До речі, про узбережжя і фарби. У книжці «Бог свободи» варта окремої уваги яскрава пейзажна лірика, з переконливими краєвидами-персонажами, що запам’ятовуються. Хай навіть Мусаковську в Україні й не часто сприймають саме в такому контексті (а читачі перекладу натомість апріорі вільні від таких умовностей).

Сонце цілує стигми на долонях дерев,

стежка під листям ховає драконячу шкіру бруку.

Полум’я вибух: виходить із гущавини лев —

тільки це вітер, який одягнув листяну перуку.

Всі дорогі подарунки — їм немає ціни —

жолуді та каштани, принишклі в кишенях куртки.

Діти волочать сухі колоди, немов човни,

з жовтого моря виплескуючи сміх і шурхіт.

Жовтня щорічна вистава, розпродано всі квитки.

Списані залишки літа лови і купуй за безцінь.

Б’ють барабани горішків, і підкрадається до руки

білка місцева — руда полохлива бестія.

Люди — заблудле стадо. І господар осінній парк

заганяє дбайливо нас у свою золоту фортецю.

Доки тремтить у повітрі зачудування тонкий серпанок,

доки комусь ще потрібне таке високе мистецтво.

The sun kisses stigmas on the palms of trees,

a path hides its dragon scales under cobblestones.

A fire explodes, a lion comes out of the thicket

but this is just wind, wearing a wig of leaves.

All precious gifts, those really are priceless,

acorns and chestnuts, hiding in your jacket pockets.

Children are dragging dry logs like boats

splashing laughter and rustling out of the yellow sea.

The annual October performance, tickets sold out.

Get expired leftovers of summer for a dime!

Walnuts are beating like drums and a squirrel approaches

sniffing your hand, a shy little red-haired beast.

People, the lost flock. Watch the lord, the fall park,

carefully herding us into his golden fort

while a thin voile of wonder hangs in the air,

while someone is still in need of high art.

«Бог свободи» стає ще одним елементом, із яких складатиметься дедалі ширший і різноманітніший пазл сучасної української поезії

Купити книжку

Читайте також: «Річка з назвою птаха» — теплі студії Олександра Мимрука