Українська художня література

Ореста Осійчук. Абрикосова книгарня

Ореста Осійчук. Абрикосова книгарня / Ореста Осійчук. Київ: Наш Формат, 2021. 240 с.



Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев’ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка: вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці, яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка початку ХХІ століття. Це історія дитячої дружби й недитячих зрад, родинних скелетів у шафі та любові, яка крізь століття рятує життя і без спільної крові таємниче поєднує двох однофамільців.



— Міську! Міську! А най тя шляк трафить! Ти що оглух?! Іди їсти!

Я завжди добре чув, коли мене кликала цьоця. Цьоця Кася перекрикувала навіть грім. Вона сама була громом. Ох, а що я міг удіяти? Мусив бігти. Бігти стрімголов, не озираючись, не зважаючи на кпини та прокльони, які частенько наздоганяли мене. Бо що довше я біг, то більше змінювався колір цьоциного обличчя. Якщо встигав до ясно-бурякового, вважайте, щастило. Тоді разом із зупою мене тільки по зав’язку напихали гнівними монологами про те, яке я невдячне порося, що зовсім не шанує бідну, стару цьоцю, гризучи її печінки та нерви. І від тих слів зупа справді починала віддавати печінкою та ще хтозна-чим. Можливо, цьоциними нервами? Апетит зникав. Але я домучував обід, тому що, не приведи Боже, було його не доїсти. Від такого нахабства ясно-бурякове обличчя цьоці доварювалось у власному соку до брунатно-бордового. Цей колір не віщував нічого хорошого. Єдиним порятунком для мене тоді ставав вуйко Стефан і його «Абрикосова книгарня»…

Номер стенду: B 3.12

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект