Аліс Пантермюллер. Без лами немає драми

Марі дванадцять років, вона худенька, у неї ріденькі коси, тонкі губи й сірувато-блакитні очі. Вона не любить свого імені й ненавидить своє тіло. Вона ніколи не буває приязною й доброю, а поводиться дуже непривітно й огидно. Єдина людина, з якою вона приятелює, це старенька, вічно всім невдоволена вчителька Ш’єр.

Вони добре розуміють одна одну і разом переживають неймовірне, дивовижне й незабутнє літо. Окрім усього іншого, вони заходжуються шукати втрачене вчительчине кохання, і тут Марі стають у пригоді всі особливості її вдачі. У книжці «Вище за небо» світлі оповідки про різних людей (диваків), які вміють веселитись і сумувати, захищати своє місто від вогненного дощу, чути надзвичайні звуки з грамофона, рятувати тварин і мчати колією швидше за найшвидший потяг, бачити вогняних метеликів і невидиму червону Квітку, а головне — вміють любити.

«Є діти, які майже завжди веселі й усім задоволені. Вони вже вранці прокидаються в доброму гуморі. У школі вони привітні й сумлінні. Вони чемні зі старшими й добре ставляться до молодших. Вони не б’ються, не дражняться, вони спокійно сидять за обіднім столом і не писнувши лягають спати. Вони завжди чистенькі, як свіжі огірочки. Здебільшого у них біляві кучері, але навіть якщо коси в них темні й рівні, то гладенько зачесані. Вони поважають дорослих, а ще часто допомагають мити посуд. Тоді вони співають або мугичуть під ніс. Половину своїх кишенькових грошей вони відкладають на щось корисне. Вони здібні до спорту, але тренуються так, щоб тренування не зашкодили шкільним заняттям. Навіть якщо вони з острахом відвідують дантиста, то відважно сідають в крісло і якомога ширше роззявляють рот. Коли дантист питає, чи боляче, вони відповідають: «Зовсім трішечки». Якщо в них є менші брати й сестри, то вони весь час про них дбають. Вони мають хист до малювання, та коли їм доводиться отримувати погані оцінки на іспиті з математики, вони мужньо усміхаються й кажуть: «Дарма, наступного разу будуть кращі». І так воно й стається. На сонці від засмаги в них не лущиться шкіра. Їх не обсипає прищами, і їхній одяг чомусь менше забруднюється, ніж у когось іншого. Щоправда, вони його часто перуть. І до того ж самі. Оскільки вже до дванадцяти років навчилися користуватися пральною машиною. Їхні кімнати завжди прибрані. Вуха — чисті, а очі — ясні. Більшість із них не носить окулярів, а в тих, що носять, хоч як це дивно, не пітніють скельця. Таких не дуже багато, але вони є. Це їх називають ангелами. Вони не винні, що, попри всі свої чесноти, бувають вкрай нестерпні».