Рене Баржавель. Чарівник

Ден Сіммонс /1948 р. н./ – відомий американський письменник, який творить у різних жанрах фантастики, зокрема космоопери, горору, містичного трилеру, а також історичного роману. Ден Сіммонс – автор майже тридцяти романів, найвідомішими з яких є цикл «Пісні Гіперіона» та роман «Терор», який з вражаючою історичною достовірністю оповідає історію експедиції Джона Франкліна на кораблях «Еребус» і «Терор», які 1845 року вирушили на пошуки Північно-Західного проходу у Північному Льодовитому океані.

Сьогодні Ден Сіммонс є одним із найпотужніших письменників довколафантастичного напряму літератури. Поєднуючи у своїх творах приголомшливі ідеї та припущення з філігранним літературним стилем, він створює по-справжньому епічні художні полотна, гідні його багаторічного досвіду викладача англійської літератури і письменницького мистецтва, а також почесного звання доктора літератури.

Творчість Дена Сіммонса неодноразово була відзначена багатьма вагомими літературними преміями, серед яких World Fantasy Award, Locus Award, Bram Stoker Awards, Hugo Award, British Science Fiction Association Award, Theodore Sturgeon Award, International Horror Guild Awards та інші.

Ден Сіммонс написав роман надзвичайної епічної сили у призабутому нині напрямі літератури про героїчне протистояння людини і сліпої, могутньої та жорстокої природи. Хтось знайде тут аналогії з «Мобі Діком» Германа Мелвілла, комусь цей твір нагадає жорсткішу й похмурішу версію оповідань Джека Лондона про північ, проте це будуть лише досить приблизні аналогії, які цілковито розвіюються при першому ж знайомстві з цим романом. У процесі роботи над «Терором» Ден Сіммонс довго та ретельно опрацьовував архіви, у результаті чого під час читання роману виникає відчуття присутності серед героїв реальної експедиції двох кораблів Королівського флоту Великобританії – «Еребуса» і «Терору», які 1845 року покинули рідний порт у пошуках Північно-Західного проходу через Північний Льодовитий океан. Кораблі так і не повернулися, і Сіммонс водночас з детальним описом експедиції подає своє бачення причин її фіаско.

Північ, лютий холод і не менш дошкульний голод, а також смерть від надприродного чогось, яка повсякчас чаїться десь поряд, раз у раз забираючи життя учасників експедиції. На тлі у буквальному сенсі смертельно-прекрасних пейзажів півночі відбувається боротьба з байдужою і жорстокою до людини природою, боротьба з чимось невідомим, чого не можуть спинити ані рушниці, ані найлютіші бурі північної зими, врешті-решт, боротьба одне з одним, адже, як відомо з давніх-давен, людина – найстрашніший і найжорстокіший звір.

Капітан Крозьє піднявся на палубу якраз вчасно, щоб зауважити, що його корабель атакували небесні примари. Над капітаном – і над «Терором» – переливалися мерехтливі звивини світла, але одразу ж задкували, як барвисті лапи агресивних, але зрештою боязких привидів. Ектоплазматичні скелетоподібні пальці тягнулися до корабля, розчепірювалися, готові хапати, а потім знову відступали.

Температура була вже 50 градусів за Фаренгейтом і швидко падала. Через туман, що спустився раніше, протягом єдиної години тьмяного світла, яка тепер становила їхній день, вкорочені щогли – усі три стеньги й брам-стеньги, верхній такелаж та найвищий рангоут були спущені й складені на палубі, щоб запобігти падінню буруль на голови і зменшити шанси корабля перекинутися під вагою обмерзлої криги – усі вони стирчали зараз, наче грубо обрізані безверхі дерева, які підсвічує полярне сяйво, що витанцьовує від одного тьмяного небокраю до іншого. Крозьє спостерігав, як тороси(6) крижаних полів довкола судна ставали блакитними, потім стікали фіолетом, а згодом сяяли таким смарагдом, наче пагорби його дитинства у Північній Ірландії. Ледь не за милю по носу з правого борту велетенська плавуча гора айсберга, що затуляла собою «Еребус» – напарника «Терору» – на коротку мить, здавалося, запломеніла всередині, засяявши своїми власним холодним, потаємним вогнем.