Лідія Хауенсчайлд. Я ось така, яка вже є

У книжці «Казки дідуся Ґурама для маленьких і великих мрійників» світлі оповідки про різних людей (диваків), які вміють веселитись і сумувати, захищати своє місто від вогненного дощу, чути надзвичайні звуки з грамофона, рятувати тварин і мчати колією швидше за найшвидший потяг, бачити вогняних метеликів і невидиму червону Квітку, а головне — вміють любити.

«Жив собі один сирітка.

Він ріс у чужих людей, і хоч ті ставилися до хлопця зовсім непогано, він однаково часто сумував. Сидів собі край вікна й дивився на вулицю.

Найдужче він сумував, коли бачив матерів, які вели із собою дітей, а малі тримали їх за спідниці.

Сам він ледь пам’ятав свою маму. Пам’ятав тільки її білу сукню, а ще аромат, яким мама огортала його, коли цілувала.

Якось весняного вечора, коли все довкола розцвітало, коли на вулицях з’явилося багато жінок у білих сукнях, хлопчик не витримав своєї туги й утік із дому.

Він біг так довго, що й незчувся, скільки часу минуло.

Коли ж урешті спинився, то зрозумів, що він уже за містом».