Міколай Ґринберґ. Я звинувачую Аушвіц

Книга видана за кошти гранту інституційної підтримки.

«Я звинувачую Аушвіц. Родинні історії» – це книжка про Голокост, але не безпосередній, а в другому поколінні. Її героями-оповідачами є народжені після війни діти поодиноких уцілілих в Європі євреїв. Нерідко ці діти довідувалися про те, що довелося пережити їхнім батькам, у дуже дорослому віці. Іноді лише після смерті батьків. Зазвичай вони погано розуміють значення таких слів, як вуйко й стрийко, тітка й кузина, бо для них це суто теоретичні поняття. Кожну з розказаних ними 24 історій можна розгорнути в роман. Проте Міколай Ґринберґ цього не робить – і читач отримує квінтесенцію долі людей, які, не зазнавши на власному досвіді нацистських переслідувань, усе одно виявилися враженими посттравматичним стресовим розладом.

Перекладач дякує головному редактору газети «Молодий Буковинець» Богданові Загайському, без якого шлях цієї книжки до українського читача був би значно довшим.

Мої батьки заснували дім, у якому вони жили не заради себе. У них не було жодних потреб. Вони жили винятково заради нас. Наші життя були їхніми втраченими мріями. Коли мене за погану поведінку виключили зі школи, мій батько протягом одного дня постарів на десять років. Він вирішив, що його життя нічого не варте, бо його дитина не матиме доброї освіти. Натомість коли я отримував інженерський диплом і запросив його на вручення, він за секунду помолодів на двадцять. Вони жили завдяки нашому життю. Проте наш дім – порівняно з домом найстаршої маминої сестри – був оазою нормальності. Там була тільки тиша. Ніхто ні з ким не розмовляв, навіть із дітьми.