Славенки Дракуліч. Як ми пережили комунізм і навіть сміялися

Історичний роман О. Соколовського «Богун» вперше був надрукований 1931 року в підсовєтській Україні, у видавництві «ЛІМ». Відомо, що на вимогу видавництва автор мусив переробляти свій твір кілька разів. Це є безсумнівним доказом того, що ідейна концепція роману ніяк не вкладалася в рамки прописаного окупантом світогляду. Та навіть такі поступки не врятували автора — 1937 року Соколовському висунули звинувачення в тому, що нібито 1932 року він увійшов до складу антирадянської есерівської організації, а 1936 року був перевербований в антирадянську українську націоналістичну організацію і очолив терористичну групу, яка ставила за мету насильницьке повалення Радянської влади в Україні. Соколовського засудили до страти виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР 22 серпня 1938 року і того ж дня він був розстріляний… «Богун» — історичний роман з часів Хмельниччини. Головну увагу письменник звертає на прославленого полковника Івана Богуна, його дії, військові операції та особисте життя.

Минали роки… Знов і знов спалахували народні повстання, але кінець-кінцем переможцями завжди залишилися пани.

По всій Україні розташоване було військо Речі Посполитої польської. Пильно й ретельно стерегли магнати своє добро.

А стерегти таки справді було що: вже року 1620-го князі Острозькі, Заславські, Потоцькі, Конецьпольські, Вишневецькі та інші володіли величезними, незліченними скарбами.

У самого тільки князя Януша Острозького було: «Міст і містечок вісімдесят, сіл дві тисячі сімсот шістдесят, червоних злотих шістсот тисяч, талярів твердих чотириста тисяч, монети різної двадцять дев’ять мільйонів, ламаного срібла тридцять діжок, цугів та ридванів п’ятдесят, коней верхових сімсот, кобил-маток чотириста, бидла й овець — без ліку…»

Не останній — якщо не перший — магнат був і князь Ієремія Вишневецький, що року 1619-го одержав у спадщину все добро батька свого Михайла, а трохи пізніше, без жодної на те ухвали польського сейму, зробився владарем «п’ятидесяти містечок на широких пустелях за Переяславом».

По ріках Сулі, Удаю, Сліпороду, Солониці й далі — ген аж до кордонів Московії простяглася займанщина Вишневецьких.

Близько тридцяти п’яти тисяч господарств платило податок князеві. Чотириста двадцять три кола млинових мололи збіжжя на Вишневеччині, і з кожного кола одержував князь Ярема по два червоних злотих щорічно…

А скільки ж то було тут пасік, майданів до здобування селітри, поташевих буд, бобрових гонів… Скільки було смолярів, дігтярів, бортників, будників, чабанів, рибалок у цих землях!..

І всі вони повинні були платити данину князеві…