Кармен Марія Мачадо. Її тіло та інші сторони

Друга світова війна забрала у славетного художника Оно Масудзі сина і дружину. Митець постарів і вже не малює. Він, мов привид, блукає «кварталами насолоди» своєї молодості, де вже немає гейш і не чути натхненних голосів його учнів. Оно заново проживає свою особисту, часом суперечливу історію.

Єдине, що залишилося Оно зараз, — видати заміж дочку, але задля цього він мусить зректися минулого, в якому так важко зрозуміти, де межа між зрадою та відданістю і наскільки велика відповідальність митця перед викликами історії. Та чи можливо переосмислити спогади і через забуття віднайти щастя? Чи корегує час «правильність» вчинків та дій і чи може перетворити праведника на зрадника, коли хиткий світ навколо змінюється і змінюються його ідеали?

Якщо сонячної днини піднятися стрімкою стежкою від дерев’яного місточка, що його тут досі називають Мостом Сумнівів, то вже невдовзі між верхівками двох ґінкґо завидніється дах мого будинку. Навіть якби він не посідав командної висоти на пагорбі, то все одно виділявся би з – поміж сусідніх будівель аж так, що, підходячи до нього, мимоволі замислюєшся, який же це багатій там мешкає.

Та я аж ніяк не багатій і ніколи не мав великих статків. Можливо, ви зрозумієте, чому цей дім такий імпозантний, коли скажу, що його побудував мій попередник, і це був не абихто, а сам Акіра Суґімура. Звісно, якщо ви щойно прибули в наше місто, то ім’я Акіри Суґімури вам нічого не скаже. Утім, згадайте це прізвище в присутності будь – кого, хто тут жив до війни, і ви дізнаєтеся, що впродовж майже тридцяти років Суґімуру беззаперечно вважали одним із найшанованіших і найвпливовіших чоловіків цього міста.