* ESC - закрити вікно пошуку
Іноземна проза
0
149₴
Купити книжкуРоджер Желязни. Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 8 : Знак Хаосу. Обкладинка 1
Желязни Р. Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 8 : Знак Хаосу : роман / Р. Желязни ; пер. з англ. Г. Михайловської. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2019. – 264 с. – (Серія «Горизонти фантастики»). ISBN 978-966-10-2118-0 (серія), ISBN 978-966-10-5848-3
У восьмій книжці циклу романів «Хроніки Амбера» Мерліна, головного героя другого п’ятикнижжя, переслідують невідомі вороги. Це вони заманюють Мерліна у світ галюцинацій його приятеля Люка, де він зустрічається з героями Задзеркалля, сходиться у двобої з Вогняним Янголом, це вони стоять за його братом Юртом у жорстокій сутичці у Вежі Чотирьох Світів. І, навіть роздивившись нарешті під Синьою Маскою обличчя, яке він найменше сподівався побачити, Мерлін усе ще дуже далекий від того, аби зрозуміти першопричини всього, що відбувається…
Коли ми простували пляжем у напрямку гавані, Корал нарешті заговорила:
— І що, таке трапляється навколо вас дуже часто?
— Ви ще не бачили мого поганого дня, — відповів я.
— Якщо ви не проти, розкажіть, будь ласка, що це було?
— Так, гадаю, ви маєте право почути пояснення, — визнав я, — бо досі був несправедливим до вас, хоча ви, мабуть, цього й не помітили…
— Це жарт?
— На жаль, ні.
— Продовжуйте. Ви мене заінтригували.
— Це довга історія… — розпочав я знову зі звичної вже примовки.
Вона подивилася вперед, де виднілася гавань, тоді на схили Колвіра.
— Шлях попереду теж неблизький, — зауважила вона.
— …а ви — донька прем’єр-міністра країни, з якою у нас сьогодні дещо натягнуті стосунки.
— До чого ведете?
— Деякі події, про які йтиметься, пов’язані зі засекреченою інформацією.
Вона, зупинившись, поклала руку мені на плече. Подивилася мені в очі.
— Я вмію зберігати таємницю, — мовила. — Урешті-решт, ви знаєте мій секрет.
Я подякував собі, що нарешті опанував родинну здатність зберігати нейтральний вираз обличчя навіть тоді, коли мене цілковито збито з пантелику. Справді, у печері, коли я заговорив до Корал так, наче вона була духом, дівчина сказала щось дивне… наче їй здалося, що я розкрив якийсь її секрет.
Тому я лише стримано усміхнувся й кивнув.
— Саме так, — відповів.
— Ви ж не збираєтеся перетворити нашу країну на руїну чи щось таке? — запитала вона.
— Наскільки знаю, ні. Такі плани видаються мені малоймовірними.
— Добре. Розповідатимете ви тільки про те, що знаєте самі, чи не так?
— Так, — погодився з нею.
— Отже, дайте мені змогу вислухати вашу історію.
Добре.
І ось ми йшли вздовж смуги прибою, а я все говорив під акомпанемент низького гуркоту хвиль, мимохіть пригадуючи довгу розповідь свого батька. Може, це така родинна риса — перебуваючи у скрутному становищі, переказувати автобіографію, якщо трапиться людина, здатна її вислухати? Бо я відчував, що вдаюся навіть у подробиці, котрі не є конче необхідними, щоб Корал зрозуміла суть. І звідки, до речі, я знаю, що вона саме та слухачка, яка спроможна мене зрозуміти?..»
Секція: художня література
Номер стенду B 3.09
читайте також
