Рімантас Кміта. Хроніки Південного

Настав час знайомити Вас ще з однією неймовірною новинкою, яку ми готуємо не тільки до Книжкового Форуму, але й до приїзду всесвітньо відомої японської письменниці, Йоко Тавади, в Україну, а саме ― в Київ (25 вересня), та Маріуполь (27 вересня).

Три покоління талановитих письменників та артистів. Але ці відомі зірки літературного світу, цирку та зоопарку виявляються… білими ведмедями, що живуть у людському суспільстві. У першій частині матріархиня, що мешкає у Радянському Союзі, насолоджуючись «близькістю бути наодинці зі своїм пером», випадково пише автобіографічний бестселер. У другій частині її дочка Тоска переїжджає до Східної Німеччини та стає першою, хто виконує захопливий цирковий номер. А у третій частині Кнут, син Тоски (останній з ліній­ки), народжується та виховується доглядачем за відносно щасливих обставин у Берлінському зоопарку.

Цікаво, що Тоска і Кнут ― імена справжніх полярних ведмедів, які жили за подібних обставин, що й у романі. Кнут справді став сенсацією. Він був на поштових марках, тисячі людей приходили до нього, і навіть Енн Лейбовіц фотографувала його на обкладинку відомого глянцевого журналу Vanity Fair. Навколо нього теж точилися суперечки: як він може бути ведмедем, якщо ніколи не знав свого природного середовища проживання? Чи повинен він бути поруч з людьми? Чи повинен він бути поруч з іншими ведмедями? І, навіть, чи варто його тримати в живих?

«У цій майстерній виставі «інакшості» Тавада підштовхує нас до відчуття хиткої ймовірності того, як виглядають речі насправді, і якими вони могли б бути», — Asymptote.

«Історії Тавади хвилюють розум, як наполовину згадані пісні, або як скриньки зі скарбами, чиї ключі заблоковані всередині», — The New York Times

Дивна, вишукана книга
The New Yorker

«”Мемуари білих ведмедів” працюють на багатьох рівнях, шепочучи ідеї про вигнання, міграцію та кохання … ставлячи під питання, що означає бути людиною», — The Spectator

«Мемуари білих ведмедів» ― це про красиві дивацтва. Подивіться на тварин, якими ми є. Подивіться на нас, що шукають любові, сенсу та власних справжніх форм», — The New York Times

У «Видавництві» книжка вийде в продовженні серії сучасної класики, де 2018 року вийшов перший за 38 років переклад з ісландської на українську, а саме «Дитя землі» Сйона. Там, до речі, одним з персонажів був блакитний лис.

З німецької книжку переклали Ірина Загладько та Анна Савченко, редагувала Оксана Батюк, коректура – Марини Гетманець, ілюстрації ― Вікторії Черняхівської, дизайн та верстка Іллі Стронґовського.

Ми неймовірно раді, що з нагоди виходу книжки Йоко Тавада погодилася приїхати в Україну. Нам пощастило вже познайомитися з Йоко раніше цього року в Рейкьявіку, де ми та Йоко брали участь в літературному фестивалі.

Візит авторки та видання книги відбудеться за підтримки Ґете Інституту в Києві.

У Йоко дуже цікава та насичена біографія. Вона народилася 23 березня 1960 року, пише японською та німецькою мовами. Зараз мешкає в Берліні. Отримала величезну кількість  літературних нагород, зокрема, Akutagawa Prize, Tanizaki Prize, Noma Literary Prize, Izumi Kyōka Prize for Literature, Gunzo Prize for New Writers, Goethe Medal, Kleist Prize, та National Book Award. Факт з життя Йоко, який нас найбільше вразив ― на початку своєї літературної кар’єри, коли їй було 19, Йоко проїхалася транс-сибірською магістраллю до Німеччини, щоб ближче дізнатися про життя людей в Радянському Союзі та написати книгу.