Дон Делілло. Художниця тіла

Роман оповідає історію перформансистки Лорен Гартке. Тіло є для героїні головним інструментом взаємодії зі світом, водночас аркушем і стилосом, пластиліном і каменем. Переживши втрату, Лорен вчиться вибудовувати нові стосунки зі світом і власним тілом. Але одного дня вона виявляє, що мешкає у старому маєтку не сама. Делілло створив дивовижний гімн любові, що долає смерть. І зазирнув у самісіньке осердя людських стосунків.

Час, схоже, минає. Світ здійснюється, розгортається на окремі миті, ти спиняєшся поглянути на павука, який тулиться до своєї павутини. Є прудкість світла, відчуття чіткості обрисів усіх речей, блискучі патьоки в затоці. Ти найгостріше розумієш, ким ти є, дужого, яскравого дня після бурі, коли навіть найменший облетілий листок прошито самоусвідомленням. Вітер шумить у соснах, світ безповоротно входить у буття, павук гойдається на розколисаній вітром павутині.