Андерс Ріделл. Книжкові злодії

У книжці «Мова Львова, або коли й батяри говорили» досліджено лексику західноукраїнського варіанта літературної мови на матеріалі художніх текстів львівських письменників літературного угруповання «Дванадцятка» міжвоєнного періоду. У соціокультурному просторі тогочасного Львова побутувала поліфункціональна українська мова повної структури. До її лексичного складу входили слова на позначення понять і реалій із різних сфер суспільного життя, міського простору, побуту й етикетних форм спілкування.

У праці також здійснено аналіз соціальних діалектів, що функціонували у Львові в міжвоєнний період. Особливу увагу зосереджено на балаку, що став мовною особливістю субкультури батярів, яка в 20–30-х рр. ХХ ст. набула найбільшого розквіту. Порівняльний аналіз трьох видань збірки Б. Нижанківського «Вулиця» (1936, 1941, 1995) уможливив з’ясування специфіки радянської редакторської практики, орієнтованої на обмеження у вжитку західноукраїнськї лексики.

Залишилися тексти – літературні, малярські, мемуарні. А з текстів промовляють не так літери, як – люди. І тексти мають здатність – повертатися.

У парадигмі теперішнього українського культурного життя відкриття Львова є одним з ключових компонентів. Унікальність цього процесу в тому, що він триває вже кілька десятиліть і ще далеко не на вичерпанні: надто багато зачинених дверей, надто багато ще потрібно відкривати.