Катерина Міхаліцина. Квіти біля четвертого

Восьмирічний хлопчик Пітер хоч і живе з родиною, але почувається дуже самотнім, бо в батьків ніколи не вистачає на нього часу. А ще він мріє про кота, якого йому не дозволяють тримати. Таємничим чином Пітер сам перетворюється на кота й пізнає всі негаразди, які чекають приблуду на вулицях великого ворожого міста. Він знайомиться з такою ж бездомною кішечкою Дженні, яка допомагає йому оволодіти мистецтвом непростого котячого життя. Друзів чекають карколомні пригоди, смертельні небезпеки, мандрівка до Шотландії, зрада та справжня дружба. Пітер навчиться бути котом, а Дженні… знову ­повірить у людей.

Пітеру здавалося, що його збила машина, хоча він нічого не пам’ятав відтоді, як вирвався від своєї шотландської няні й припустився через вулицю до парку на площі, де темно – смугасте кошеня грілося біля перил і вмивалося у променях ранкового весняного сонця.

Він хотів узяти кошеня на руки і погладити. Няня закричала, після цього – страшний удар, від якого день обернувся на ніч, немов згасло сонце й стало зовсім темно. Боліло приблизно так, як тоді коли він упав, погнавшись за м’ячем біля купи каміння, і зчесав майже всю шкіру з одного боку ноги.

Схоже, що він зараз у ліжку, і няня якось дивно дивиться на нього. Вона досить близько, так близько, що він може розгледіти, наскільки її обличчя зараз бліде, а не свого звичайного веснянкувато-рожевого кольору, а ще, здається, воно тане, робиться таким крихітним, немов дивишся на нього крізь перевернутий телескоп.