Сергій Скарбник. Латушо

Вередливішої такси, ніж Іполит Собакевич, годі й шукати. Він то поринає в роздуми, то капризує над мискою, то починає жаліти себе, то… Ох і настрій у цього собаки, хай йому котлета! Нелегко бути його другом. Адже для цього потрібне янгольське терпіння і безмежні запаси спокою. А хто ж їх має? Кіт Алоїз Киціан — вірний друзяка, який миттєво відповість на кожну відчайдушну есемеску, нагодує сарделькою, а ще допоможе відшукати загублений настрій. Мало того — він ладен віддати власну мрію, бо чого ж не зробиш задля дружби!

На жаль, коли після ретельного огляду ванни, дивана, холодильника й навіть умісту телевізора стало зрозуміло, що гарного настрою там немає, Собакевич і Киціан вирішили пошукати його надворі. Тобто вирішив Киціан, бо позбавлений настрою Собакевич не міг вирішити геть нічого і час від часу навпереміну то сердився, то впадав у відчай.

Вони вийшли на Змінну вулицю. Залита сонечком вулиця виглядала якось інакше, ніж у попередні дні. У повітрі замість жахливої спеки відчувалася легка прохолода, на деревах між зеленим листям з’явилися інші листочки — трохи жовтуваті. А небо, хоч і голубе, виблискувало сталево-сірим відтінком. Діти, які ще вчора безтурботно бігали надворі, сьогодні йшли по вулиці в темно-синій шкільній формі.

— Що сталося з літом?! — зойкнув Собакевич.

— Може, те саме, що і з твоїм настроєм? — по-філософському муркнув Киціан.

— Усе постійно змінюється. Літо переходить в осінь, осінь у зиму, зима у весну, а весна — знову в літо. І це чудово, бо інакше з нудьги можна було б померти. Собакевич зітхнув, і йому зробилося якось легше. Бо якщо літо повернеться, то і його гарний настрій, мабуть, теж знайдеться, чи не так?