Валентин Тарасов. Любий розпусник

Роман «Любий розпусник» отримав спеціальну премію «Коронації слова» за найкращий комедійний твір!

Молодий гульвіса Михайло Свиридович Лановий, якого дбайливий дядечко відіслав до Києва на навчання в університеті, не може марнувати життя на такі приземлені речі, коли навколо стільки чарівних жінок. І все було б чудово в Мішеля, як сам він завжди представляється, якби не вічні борги. Кредитори насідають зусібіч, нема від них спасіння… Чи все-таки є? Суворою рукою дядечко вирішує повернути Мішеля в тихий провінційний Закопанськ, де на ловеласа чекає нудна робота в дядьковій конторі. Та хто б міг подумати, що й у сонному містечку наш герой примудриться знайти на свою голову пригоди — бурхливі, кумедні й дуже навіть небезпечні.

Валентин Тарасов — актор театру й кіно, десять років працював актором у Дніпропетровському російському театрі ім. Горького. Паралельно працював на телекомпаніях у ролі сценариста, телеведучого, телережисера, головного режисера телекомпанії та режисера-постановника. Неодноразовий дипломант і лауреат літературної премії «Коронація слова». 

«Одна з головних героїнь тієї ночі, Жозефіна Копач, вочедидь, ретельно прикидалася, що її не було в містечку, тому що зовсім не з’являлася в публічних місцях. А от її чоловік… Усі сподівалися, що він охолоне і поводитиметься так, наче йому все привиділося.

Невгамовний Марко старався, напевно, більше за всіх: удава повну безтурботність щодо наслідків тієї ночі, немов його хитру персону це не обходило. Певна річ, найбільше він побоювався, що його справжня роль у скандальній історії стане відома дядькові й племіннику. І тоді його майбуття ставало туманим, і дороги з того туману годі було й шукати. І що більше він цього побоювався, то балакучіше робився сам: тріщав без угаву й приводую Щоправда, оскільки кожен з мешканців будинку був зосереджений на своїх відчуттях від пережитого, мало хто звертав на нього увагу».