Українська художня література

Анатолій Дністровий. Місто уповільненої дії

Дністровий, Анатолій. Місто уповільненої дії: роман / Анатолій Дністровий; — К. : Вид-во Жупанського, 2021. — 240 с.



Анатолій Дністровий – письменник, філософ, художник, влогер, член Українського ПЕН-клубу. Автор двадцяти книжок поезії, прози, есеїстики, зокрема: романів «Пацики» (2005, 2011, 2020; фіналіст Книги року ВВС-2005, входить до двадцятки кращих романів доби Незалежності за версією сайту «Інсайдер»), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання 2013), «Дрозофіла над томом Канта» (2010, фіналіст Книги року ВВС-2010, кращий роман року за опитуванням читачів порталу «Буквоїд»), «Сніданок на снігу» (2014), «Б-52» (2019); поетичних збірок: «На смерть Кліо» (1999), «Покинуті міста» (2004), «Хроніка друкарської машинки» (2009), «Черепаха Чарльза Дарвіна» (2015); книжок есеїстики: «Автономія Орфея: варіації на тему поетичної творчості та навколо неї» (2008), «Злами й консенсус» (2008), «Письмо з околиці» (2010), «Глобус Карла Маркса: есеї з соціальної та політичної критики» (2015).На платформі YouTube має власний канал гуманітарно-культурологічного спрямування «Анатолій Дністровий». Поетичні, есеїстичні, прозові твори Дністрового перекладалися вірменською, польською, словацькою, англійською, французькою, російською, сербською, чеською, італійською мовами й відзначені кількома літературними преміями. Роман «Місто уповільненої дії» відкриває трилогію про тінейджерів на межі радянської та пострадянської доби, описуючи життя вуличних підлітків, дітей люмпен-пролетаріату зі спальних районів міста, які живуть у жорсткому світі соціальних змін і колапсів без жодних перспектив на краще майбутнє. «Місто уповільненої дії» — роман письменника Анатолія Дністрового, написаний на початку 2000-х, з якого починається трилогія про тінейджерів на межі радянської та пострадянської доби (романи «Пацики», «Тибет на восьмому поверсі»). Дія відбувається в ранніх 1990-х — у часи соціально-економічного колапсу, гіперінфляції та масового безробіття. Герої роману — це паракримінальні підлітки з вулиці, діти люмпен-пролетаріату зі спальних районів міста. Вони живуть у світі, де ніщо не заважає їм випробовувати свою жорстокість, де немає перспектив на майбутнє. Це один із перших романів у сучасній українській літературі, в якому герої розмовляють вуличною мовою: сленгом, кримінальним жаргоном, суржиком. Перше видання 2003 року стало скандальним, викликавши в інтелігенції хвилю обурення.



Тюля і я хапаємо цього вузьколобого гондона Вареного за барки й тягнемо в темряву під дерева, що ростуть за великою клумбою з жовтими квітами. Він пручається, погрожує.

— Шо за понти? — кричить, як свиня.

Цей типоша мені давно не подобається, в його обличчі, посмішці, поглядові є таке, що говорить про його підле й брехливе нутро; по таких одразу бачиш — продасть, сучяра, при першій нагоді, а потім скаже, що не при ділах, що це, братуха, без моєї вина, бля буду, зуб даю… внатурі, слово пацана; для таких нема нічого святого — з ким вигідно, біля того й кантуються, коли ж відчують, що от от настануть повні гайки, — по норах. Словом — дешева вузьколоба гнида!

Тюля каже, таких нада давити…

Затягуємо придурка під дерева, щоб нас не видно було з вулиці чи будинків, і починаємо товкти їбанашку, як паршивого собаку. Тюля періщить по обличчю, я б’ю в корпус. Він глухо стогне, з відчайдушним притиском вигукує, що ми суки недорізані, яких за це повбивають. Схоже, що ці слова надихають Тюлю, бо він робить ногою підсічку й Варений звалюється на землю. Від ударів наших ніг він спершу стогне, ніби захлинається, а потім хрипить і все менше захищається руками. Заспокоюю другана й кажу, що з цього падла вже досить. Тюля ще раз з усієї сили копає його в живіт і злісно випалює, що якщо, гнида, ще раз побачу біля Циркуля — хоча б за сто метрів — руки й ноги поламаю. Потім розстібає ширінку і починає мочитися на лежачого. стрімкий струмінь сечі б’є прямісінько у вухо Вареному, від чого той силкується відвернутися. Рідина обливає йому обличчя: заплющені очі, злегка розтулений рот, ніс, щоки, волосся на голові, потрапляє за комір, заливає сорочку й швидкими струмками тече по землі.

— Ти тепер опущений! Хай всі знають — ти обісцяний! — кидає лежачому Тюля.

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект