Олена Рижко. Мишоловка

У третій книзі трилогії Анни Лачиної продовжується романтична історія дівчини Магди. Невпевнена в собі, з почуттям провини і низькою самооцінкою, вона веде блог під ніком «Дощова». Одного разу вона ненароком губить свій вірш — і починається незвичайна низка подій-зустрічей-почуттів. Цей вир захоплює редактора шкільної газети «окулярника» Анджея, бунтівника та грубіяна Роберта, волонтерку з притулку для тварин Ізу та ще багатьох людей… І як же в цій круговерті відшукати своє кохання? Або як не проґавити його, адже часто воно ховається зовсім не там, де ми його шукаємо?

«Якщо чоловік не може мати пристойний вигляд та пристойно пахнути, то так само він не спроможеться нормально подбати про жінку. Тримайся від таких найдалі», — повторювала мати. Магдик не збиралася дискутувати з цією думкою. Дівчина провела Роберта до самої домівки, допомогла дістатися всередину та чимшвидше пішла. Вона має знайти собі інший об’єкт для зітхання. Цей їй уже перестав подобатися.

Магдик поглянула на мобільний. За двадцять друга. Вона тягла Роберта майже сорок хвилин, а якби він так не надудлився, то вони пішли б пішки навпростець і дісталися б до його домівки за п’ятнадцять хвилин. Стільки часу й сил, змарнованих тільки тому, що чувак не може впоратися з почуттям провини. Як дитина! Ох і дурень! І що її смикнуло взагалі з ним панькатися? Ідіотка!

Дівчина розсердилася. Але ж Роберт так їй подобався! Чудово було засинати й прокидатися, уявляти собі зустрічі з ним, поцілунки, може, навіть щось більше? А тепер? У неї лишилися тільки жаль і відраза. Магда почувалася так, ніби він її обікрав.

Невже на цьому світі не існує нікого, у кого б справді можна було закохатися?..