Іво Андрич. Проклятий двір

«Проклятий двір» – один із найкращих і найвідоміших романів Нобелівського лауреата з літератури Іво Андрича. Цей роман побудовано за принципом «історія в історії», що дозволило письменнику поєднати одразу кілька оповідей. Одна з них відбувається на початку минулого століття в стамбульській тюрмі, куди лиха доля закинула монаха-францисканця з Боснії. Інша ж історія сягає XV століття і оповідає про реальну долю Джем-султана, який бореться за владу зі своїм братом Баязидом ІІ. Попри напружений сюжет, це ще й філософський роман, у якому притча про братів-суперників переростає в роздум про сутичку романтичного й прагматичного начал, а «проклятим двором» стає не тільки тюремне подвір’я, а й саме людське життя.

Ця книга видана за фінансової підтримки Міністерства культури та інформування Республіки Сербії.

Це ціле містечко арештантів і наглядачів, яке левантійці і морці різних національностей називають Deposito, а саме воно більш відоме під назвою Проклятий двір, бо так його прозвав народ, а особливо ті, кому випало нещастя мати з ним зв’язок. Сюди потрапляють і через це місце проходять усі, кого щодня затримують і арештовують у цьому величезному і велелюдному місті, за провину або ж за підозру в провині, а провин тут і справді чимало й різноманітних, тож підозри заходять далеко, розростаються вшир і вглиб. Бо царгородська поліція притримується священного принципу: легше невинну людину випустити з Проклятого двору, ніж ганятися за винною по царгородських закамарках. Тут проходить масштабне й повільне сортування підозрюваних. Одних допитують перед судом, інші відбувають тут короткотермінове ув’язнення або ж, якщо вже зрозуміло, що вони невинні, їх випускають, а третіх відправляють на заслання в далекі краї. Це ще й великий резервуар, з якого поліція черпає фальшивих свідків, підставних осіб і провокаторів усіх мастей. Так цей Двір, наче решето, безперестанку просіює строкату юрбу своїх мешканців, і, завжди повний, весь час наповнюється й порожніє.