Роксолана Сьома. Рефлекс медузи

Законів природи ніхто не скасовував – перемагає сильніший. Та що, коли тобі не відомі правила виживання у ворожому середовищі? Коли ти безпорадний перед викликами долі? А як протистояти найріднішим, наприклад мамі, опіка якої порушує твої власні кордони?
Чи вдасться уникнути катастрофи героям цього роману?

Насправді я мало що пам’ятаю з ранніх років, зосталися хіба залишки емоцій, відчуття, які із заплющеними очима можна розрізнити навіть не на смак, а на запах, як какао чи котлету. Ніколи не помилишся, де що є. Бабуся в моїй пам’яті живе, як щось м’яке і запашне, наприклад зефір. До речі, його вона найбільше й любить. А мама – як терпке й відразливе, ніби мікстура проти кашлю.

Так-так, не дивуйся! В дитинстві центром світу для мене була бабуся. Мами тоді я майже не пригадую. Може, тому, що вона працювала і я її практично не бачив. Зате коли вона врешті вимальовувалася на моєму горизонті,я чомусь неодмінно плакав. Бо замість того, щоб обійняти-поцілувати, мама бралася мене дресирувати. Як цуцика. Намагалася привчати до порядку і режиму. Все мало бути так, як вона сказала. Бабуся підривала її великі педагогічні амбіції своєю добротою і поблажливістю. Як наслідок, вони сварилися, аж стіни тряслися. Ясєн пєнь, і мені перепадало. Думаю, ми переїхали до величезної гамірної столиці з нашого затишного обласного центру лише для того, щоб ніхто інший не заважав мамі вправлятися в моєму вихованні. Хоча в неї, звичайно, на те були інші аргументи.