Лукас Гартман. Співак

Йозеф Шмідт, чи не найвідоміший європейський тенор першої половини ХХ сторіччя, уже кілька років утікає від нацистської навали. З Берліна, де засяяла його зірка, йому, як єврею, довелося перебратися до Відня, звідти – до Франції. І ось тепер, коли й тут стало небезпечно, шлях лежить далі, до нейтральної й начебто лояльної до євреїв Швейцарії. Але чи пропустять його через кордон? Чи доведеться долати його нелегально? А що далі? Знавці розповідають про табори для інтернованих, у яких доводиться важко працювати, поки інстанції ухвалюють рішення про можливість надання дозволу на перебування у країні. Утім, якщо все складеться добре, є надія зачепитися в Цюріху, де лише два роки тому він зривав оплески шанувальників і поцілунки шанувальниць. Та найдужче співака непокоять дві речі: кашель, що ніяк не відпускає, і відсутність звістки від матусі, яка залишилася в окупованих рідних Чернівцях.

Книгу видано за підтримки швейцарської культурної фундації Pro Helvetia.

Шмідт не знав, хто саме розробив маршрут, та й не хотів цього знати. Якщо німці схоплять і катуватимуть його в горезвісній ліонській в’язниці, він не назве жодного імені, а якщо й назве, то вигадане. Він знав, що вагався занадто довго: не хотів залишати в біді матір, яка потерпала в Чернівцях. Хто б міг подумати ще кілька місяців тому, що єдиним місцем у Європі, куди можна буде втекти євреям і противникам нацизму, стане Швейцарія? Власне, у нього були інші плани. З неабиякими труднощами він отримав у Ніцці, у неокупованій зоні, візу на Кубу; і раптом за день до подорожі японці атакували Перл-Гарбор. Куба оголосила війну Державам осі на боці США, вихід суден із французьких портів припинився. Можливості виїхати вже не було, обмеження у вішістській Франції посилювалися, біженцям доводилося кожних два дні відзначатися у відповідних органах. Шмідта відправили до курорту Ла-Бурбуль у регіоні Овернь. Люсі та Ернст ще до війни придбали там маєток і запросили його в гості — так він уникнув табору для інтернованих у цьому ж містечку. З Ніцци довелося їхати десять годин — чотирма різними потягами. Відчай Шмідта під час подорожі лише посилився, він більше не міг ховатися від нього за жартами та співами, позаяк і музика, яку він вважав своєю істинною Батьківщиною, все менше захищала його від дійсності.