Головний герой роману Кілґор Траут — письменник-фантаст, який подорожує з одного конґресу наукової фантастики до другого. На одному з таких конґресів він зустрічає Двейна Гувера, власника фірми, яка продає «понтіаки», і їхня зустріч стає приводом для багатьох карколомних та несподіваних ситуацій.
Оповідь в романі побудовано так, ніби автор розповідає про Землю інопланетянинові, який нічого не знає ані про людство, ані про людську цивілізацію, навіть про найпростіші речі — розмноження, зброю, прапор, яблуко. Така розповідь дозволяє під несподіваним кутом побачити мотивацію й наслідки людських дій.
«Сніданок чемпіонів» — гарячкова, сумбурна сатира з типовим для Воннеґута складом героїв і ландшафтом.
Пролог
Фраза «Сніданок чемпіонів» ¬— зареєстрована торговельна марка корпорації «Дженерал Міллз» для коробки пластівців на сніданок. Використання ідентичної фрази для титулу цієї книжки не має на меті засвідчити будь – яку асоціацію з «Дженерал Міллз» або їхнє спонсорство, ані не має на меті очорнити їхній якісний продукт.
***
Фібі Герті, тієї особи, котрій присвячена ця книжка, уже, як то кажуть, немає серед живих. Я познайомився з нею в кінці Великої депресії, коли вона овдовіла і жила в Індіанаполісі. Мені було років шістнадцять, їй — близько сорока.
Вона була багатою, але ціле своє доросле життя щодня ходила на роботу, тож працювала і далі. Вона вела колонку з тверезими і дотепними порадами для безнадійно закоханих в індіанаполіській «Таймз», добрій газеті, яка на сьогодні вже не існує.
Не існує.
Читати більше
Едвард Сент-Обін. Патрік Мелроуз: Не зважай
ППатрік мешкає у великому будинку з мамою і татом, але найприхильнішою до нього людиною є економка Іветта. Хлопчик живе у власному світі вигаданих ігор і дитячих страхів, але єдине батькове покарання переносить його у світ дорослих. Тепер він ще самотніший, ніж був до цього. Перший роман «Не зважай» із циклу «Патрік Мелроуз» знайомить читача з дитинством головного героя і показує атмосферу, у якій він виростав. Життя англійського аристократа й американської багатійки підкорялося «високим» стандартам, за якими головним було зовнішнє, блискуче і зверхнє, а справжні проблеми і переживання завжди залишалися десь там, за щільно зачиненими дверима спалень.
Патрік як міг довго сидів у своєму потайному сховку, але в густій тіні було холодно; він виліз із-під кущів і з нарочитою нехіттю пішов назад до будинку через високу й суху траву. На самоті мурмоситися важко, потрібні глядачі, хоча і їх Патрікові не дуже – то й хотілось. До того ж своєю відсутністю він би нікого в будинку не покарав, бо навряд чи її взагалі хоч хто-небудь помітив.
Читати більше