* ESC - закрити вікно пошуку
Українська художня література
0
Леся Білик. Тремоло
Білик Леся. Тремоло : збірка малої прози / Леся Білик. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2019. — 192 с. — (Серія «Мала проза України»). ІSBN 978-966-10-3458-6
Життя, як прискорений барабанний дріб, комусь може видатися одноманітним, а насправді це музика, оригінальна у творенні та співзвучна людським настроям. Хто з нас не любить звіряти душу випадковому подорожньому? І в таких мимовільних сповідях раптом відкриваєш, що й ліризму ти ще не втратив, і з почуттям гумору все гаразд, і нагромаджені проблеми — вони, взагалі-то, справа серйозна, але не настільки, щоб капітулювати перед труднощами.
Назва збірки малої прози «Тремоло» зумовлена характером індивідуального стилю авторки, яка досить вільно поводиться з композицією творів, виокремивши три основні розділи: новели-притчі, новели настрою та новели буднів.
«Червоною цегляною доріжкою, помережаною споришем, мляво сунув маленький чоловічок. Гіркі думки притискали його мізерну постать додолу і робили кроки тяжкими, наче ступні скувало невидимими кайданами. Ця доріжка вела до сільради. А цей чоловічок і був головою сільради у повоєнному галицькому селі, яке жило за добу в різних режимах: вдень — у совєцькому, вночі — у повстанському. Чоловічок любив день, коли проспіває півень і починається метушня. А жінка цього великого серця любила ніч, вона не шукала душі, а прагла владного і сильного чоловічого тіла. Її невгамовна пристрасть потребувала шалу лісових вовків. Вона з власної волі ставала неабияким джерелом насолоди для відчайдуха-повстанця, одного, другого, третього… Завтра, теж з власної волі, піде він на смерть, а вночі таки нап’ється з джерела цього солодкого грішного тіла.
Чоловічок те знав, і його гнітило, що він був усього лиш маленькою людиною з великим серцем, а вона — повінню, нестримною водою, що рве береги тісної людської оболонки. Тривожно шуміли-стогнали тополі — діти осені, а він ішов під склепінням їх крон до неминучої загибелі. Йшов приречено і плакав, але не від страху — від великого людського смутку: він усіх розумів і усім співчував, він був терпеливий і добрий. Він їх любив і раптом став ворогом. «Зраднику! Зраднику! Зраднику!» — Намова хтивої жінки, якій став на заваді!
О, як вона помилилася, як вона гірко помилилася! Її схопили ті слимаки-енкаведисти і взули у «червоні чобітки», але не за те, що нехтувала рідним чоловіком, а за «пособничество». І схопили того, третього, що, вгамувавши спрагу, безстрашно пішов у ніч, аби врятувати побратимів. Його молоде тіло кинули на поцвяхований щит і прохромили живцем.»
читайте також
