Андрій Пучков. Тривкий тролінґ трикстера: метадраматургія Олександра Корнійчука

Подано досвід неупередженої біографії найвідомішого українського драматурга радянської доби Олександра Євдокимовича Корнійчука (1905–1972), найодіознішої постаті української культури і театрального істеблішменту ХХ століття. Отримавши всі можливі відзнаки, Корнійчук сприймався людьми, звиклими думати над тим, де вони перебувають, як той, хто у сценічному втіленні уособлював негатив радянської ідеології з її візантійщиною та приховану антилюдяність соціалістичного експерименту.

Пропоновано спробу спростувати звичну оптику погляду на Корнійчука як суто негативну; на основі вивчення деталей його біографії показано, як у 1920–1930-і селюк з Христинівки стає містянином, дотепний — саркастичним, відвертий — лукавим; у 1930–1950-і містянин перетворюється на державця (який 1944 року навіть намагається обстоювати незалежне місце держави УРСР у світі), саркастичний стає сатиричним, лукавий — уїдливим; у 1950-і — на початку 1970-х державець стає байдужцем, сатиричний — поблажливим, уїдливий — мудрим.

Показано: якщо розумна людина, зважуючи на терезах долі можливі життєві ризики радянського побутування, прагнула лишатися собою, була державно обласканою, перебувала на соціальній видноті, реалізовувалася і мала можливість будь-коли виїздити за кордон, — вона мусила поводитися достоту, як це витончено робив Корнійчук. Ідеться про масштабний кресленик моделі конформної соціальної поведінки талановитої людини за умов недемократичного існування.

У літературі соцреалізму всі фрази договорюються до кінця, в ній немає неясності, екзистенціальних туманностей, метер¬лінківських недомовок і, звісно, абсурдистських фантазій — того, що є занадто загадковим або занадто незрозумілим, що може бути витлумачено якось не так, як написано. Цензура строго стежила за підтекстами. Але з підтекстами Корнійчука вона нічого не могла вдіяти: нібито все на поверхні сюжету, ніяких тобі прихованих засновків, всі лінії прокреслені від початку до кінця в правильному морально-етичному напряму. Негативні персонажі мовлять негативні речі, позитивні — позитивні. Начебто традиційна багатозначність літератури прагне до однозначності, а партерна гурба все одно отримує задоволення. Твориво сумних передмість, банкрутство реальності — це не про Корнійчука, йому такі глибини не були потрібні — він вдовольнявся тим, що мав веселу зовнішньо-культурну вдачу і владно впроваджував її зі сцени. Про нього: у високому відкривати низьке, у величному — смішне, у буденному — поетичне.