Кракауер Джон. У дикій глушині

Дія роману відбувається в багатих квар­талах сучас­ного Парижа. У фешенебельному будинку під одним дахом проживають люди, яких розділяє інтелектуальна, ментальна і май­нова прірва: са­мот­ня консьєржка, яка, захоплюється романами Толстого, дівчинка-підліток, яка готова померти через байдужість близьких, багатий японець, який не знаходить однодумців серед аристо­кратів.

Але іноді стаються дива: після довгих ро­ків нена­висті до світу й мовчазних тріумфів самот­ньо­го духу може з’явитися той, хто розгледить еле­гантність колю­чої їжачихи, оцінить її непов­торний стиль і ніжну іро­нічну душу. Та чи кожен готовий до неймовірної зуст­річі, яка буває лише раз у житті?

— Маркс повнiстю змiнив моє бачення свiту, — сказав сьогоднi вранцi малий Пальєр, який доти не казав менi нi слова.

Антуан Пальєр, успішний спадкоємець старої промислової династiї, є сином одного з восьми моїх працедавцiв. Останнiй вiдриг великої пiдприємницької буржуазiї, яка самовiдтворюється лише через гикавку, — вiн, одначе, увесь аж свiтився вiд свого вiдкриття i заговорив до мене машинально, ніби думав, що я нічого не чую. Бо що можуть зрозумiти трудящi маси у творах Маркса? Читання є виснажливим, мова незрозумiлою, стиль хитромудрим, висновки заскладними. I тодi я по-iдiотському себе видала:

— Ви маєте почитати «Нiмецьку iдеологiю», — сказала я тому кретиновi в коротенькому зеленавому пальтечку з каптуром. Щоб збагнути Маркса й уторопати, в чому вiн помилявся, треба читати «Нiмецьку iдеологiю». Це той антропологiчний фундамент, на якому будуватимуться всi напучування для нового свiту i звiдки виводиться головне переконання: люди, якi перестають бажати, обмежуються винятково своїми потребами. Лише у свiтi, де надмiр людських бажань буде укоськуватись, може народитися новий суспiльний устрiй, який не роз’їдатимуть вiйни, утиски та згубнi iєрархiї.

— Хто сiє бажання, той жатиме гноблення, — вимовила я майже пошепки, нiби звертаючись до свого кота. Але Антуан Пальєр, чиї противнi першi вусики не мають нiчого спiльного з котячими, глянув на мене, не сприймаючи моїх слiв. Як завжди, мене рятувала нездатнiсть обмежених людей сприймати те, що перевищує їхнi скромнi розумовi здiбностi. Консьєржки не читають «Нiмецької iдеологiї », а отже не знають одинадцятої тези Фейєрбаха. Ба навіть бiльше того: консьєржка, яка читає Маркса, таємно схильна до бунту, продавшись дияволу на ймення Загальна Конфедерацiя Працi. Те, що вона може читати для розвитку духу, є неподобством, яке жоден буржуа не може передбачити.

— Вiтайте вашу матусю, — мурмочу я, зачиняючи дверi просто перед його носом i сподiваючись, що дисфонiю двох речень буде заглушено силою тисячолiтнiх упереджень.