Антон Короб, Семен Широчин. Вулиця Тарасівська. Душа Латинського кварталу

Книга «Вулиця Тарасівська» вперше розповідає про вулицю як про архітектурну симфонію в часі і просторі, що поєднує деталізовану зйомку сучасного вигляду, докладні відомості про формування просторової структури вулиці та власників садиб, дані про визначних мешканців будинків, деталізований опис архітектурного образу будівель, вперше опубліковані креслення споруд та світлини різних етапів становлення вулиці. Читач має можливість не тільки осягнути сьогодення, а й почути втрачені акорди архітектури.
Книга орієнтована на істориків і архітекторів, мистецтвознавців і культурологів, студентів та художників, урбаністів та києвофілів, а також на широке коло поціновувачів київської спадщини.

Історико-архітектурне обличчя міста формують не лише окремі визначні старовинні будівлі. Потужнішим чинником є пам’ятки містобудування — ансамблі та комплекси цінних історичних споруд. За умови достатнього збереження історичної структури та наявності цікавих зразків архітектури попередніх епох до пам’яток містобудування зараховують вулиці, площі, проспекти, провулки. Ці складові міського середовища несуть дуже важливий інформаційний код, розкриття якого допомагає глибше зрозуміти містобудівні процеси, побачити, як змінювалося місто, як удосконалювалася будівельна справа, як чергувалися архітектурні стилі; дізнатися про долі визначних особистостей, які залишили слід у його історії…

До таких маловідомих та незаслужено забутих вулиць Києва, які зберігають питомо київський дух та репрезентують унікальний архітектурний ансамбль ХІХ–ХХ століть, належить вулиця Тарасівська. Дивно, що така колоритна та історично значуща вулиця з ансамблем різноманітних за стилем, але гармонійно поєднаних будинків досі не привернула уваги дослідників.

Основним принципом текстового наповнення нашої книги та її структури є довідковий характер та енциклопедичність відомостей про історію садиб, архітектуру будівель — збережених і зруйнованих, — їхніх власників і мешканців та інших персоналій, пов’язаних із вулицею. Більшу частину інформації отримано завдяки опрацюванню справ, що зберігаються у Державному архіві міста Києва.

З метою максимальної ілюстративності книги було використано велику кількість світлин фасадів та інтер’єрів будинків, зроблених авторами книги, а також відредагованих (а часом і реконструйованих) креслень фасадів та планів садиб і будинків, які публікуються вперше.

Для зручного ознайомлення читача з об’єктами дослідження на місцевості було вирішено подати опис садиб поквартально, переходячи по черзі з парного боку на непарний. Це значно полегшить сприйняття тексту, адже розміщення садиб по сторонах вулиці не є рівномірним. Нумерація з парного боку «відстає» від непарного. Наприклад, колишні садиби № 14 та № 15 не розташовані одна навпроти одної, а між ними є чимала відстань. Так, на протилежному боці від садиби № 9 розташовані № 14 та № 16. Такий принцип формування структури книги додасть їй ознак путівника, стане в пригоді під час наочного вивчення архітектурного обличчя вулиці читачем.

Головна мета дослідження — познайомити читача з архітектурним обличчям вулиці Тарасівської, описуючи кожен будинок, детальніше зосереджуючись на особливо цінних. Однак це не завадило нам розповісти про основні віхи біографій видатних мешканців, якими славиться Тарасівська.

Чи не вперше у подібних виданнях належну увагу приділено радянській забудові вулиці, дослідження якої здійснив Семен Широчин. Також згадуються й будинки, зведені за незалежної України у 1990-ті роки, і навіть флігель, запроєктований (невідомо чи зведений) 1918 року, у часи Української Держави гетьмана Петра Скоропадського.