Гейлі Скотт. Зайці-стрибунці. Чайний будиночок

Люди завжди були у захопленні від безкрайніх просторів морів та океанів і здавна намагалися завоювати собі їхні безмежні плеса. Ріки стали важливими торговельними шляхами, а моря – місцем, де добували харч. Тепер кораблі – важливий транспортний засіб. Загалом, ця книга оповідає своєму читачеві про історію судноплавства. А починалося усе з видовбаних або випалених стовбурів дерев, потім з’явилися вітрила, пароплави, плавучі фабрики, які переробляють виловлену рибу, портові буксири та гоночні човни… Тут багато усього: історія, гумор та величезна кількість неймовірних дрібничок-деталей. Досліджувати, відкривати та винаходити – і є головною ідеєю цієї книги. Це оригінальне видання 1977 року захопить малих дослідників і перенесе їх у світ 40 років тому. Книга демонструє, як тоді сприймали світ та як люди уявляли собі майбутнє, тобто час, у який ми живемо нині. У 1978 році книга внесена до почесного списку премії імені Ганса Християна Андерсена.

Понад 200 років вікінги були на своїх дракарах жахіттям із моря. Вони нападали на прибережні міста та спалювали порти у Північній та Західній Європі. Жахний крик «Нормани пливуть!» зовсім скоро розійшовся Середземним морем та прокотився над Чорним. Вікінги ріками діставалися також країн, далеких від узбереж: вони захопили Париж й перетнули на своїх суднах території Київської держави. Вони дослідили узбережжя Африки аж до гирла Конго. У ті часи клімат на Півночі був помірнішим, аніж тепер. Тому вікінги на деякий час заселили навіть Гренландію (тобто, по-їхньому, «Зелена земля») і дісталися узбережжя Північної Америки. Проте їхні відкриті судна не мали жодного захисту від дощу та вітру…»

«Життя моряків на вітрильному судні було тяжке й небезпечне. Після штилю або шторму харчі, здебільшого, псувалися або вживати їх було неможливо. Коли починало дощити чи штормити, потрібно було прибрати (згорнути) верхнє вітрило, щоб судно не перекинулося або не зламалася щогла. Зробити це було завжди небезпечно. Щоб вижити в таких умовах, потрібно було мати неабияке здоров’я. При цьому спілкування на борту було аж ніяк не ґречне, а за непослух жорстоко карали.

За таких обставин у команді судна постійно бракувало матросів. Їх нашвидкуруч «наймали» у шинках. Це називалось «шанхаїти»: молодика напували до безтями, а потім його безвільною рукою ставили три хрестики під угодою. Поки захмелілі жертви очунювали, то були уже далеко від берега.