Мирослав Лаюк. Заврик і його молодший брат

Овіяна цифровим вітром, оповита чарами — зимова казка від автора «Часодіїв» Наталії Щерби! Ох, і пощастило дітям із часодійного світу! Вранці, напередодні Нового року, вони відзначають ще одне свято — День подарунка під подушкою, причому подарунки їм приносить сам Час! Та іноді все відбувається не так, як уявлялося. Фелікс, Оллі й Том впевнені, що Час щось переплутав і вони отримали геть не ті подарунки, на які заслужили. Проте, може, помилки ще можна виправити? Поки б’є годинник на старій вежі, можливо все — добрі чудеса і зле чаклунство, здійснення недосяжної мрії та крах усіх надій… Тільки б устигнути до дванадцятого удару!

Фелікс часто чув від старших, нібито Час нещодавно оновився. Таке трапляється раз на тисячу років, коли розквітає дивний Пурпуровий Цвіт. Є така легенда, що новим Часом стає той, хто його зірве. Але тато сказав Феліксові, що це казки, а в житті все значно складніше.

— Час нічого не робить просто так, — наполягав на своєму батьків гість, і Фелікс виринув зі своїх думок. — Час відчуває, коли його недооцінюють, намагаються перехитрити або просто не помічають.

Він уважно поглянув на хлопчика, і той зненацька знітився. Наче зробив щось не те.

— До речі, я чув, — вів далі часодій, — що в нашій міській Ратуші є стара покинута вежа, до якої ведуть непримітні сходи… У цій вежі розташоване Старе Люстро. Йому так багато років, що годі й полічити. Це Люстро показує Янтарну залу в тому замку, де мешкає Час… На твоєму місці я б обов’язково розшукав те Люстро, зазирнув би в нього та й запитав Час, чому це він подарував тобі поламаний годинник.

Фелікс здивовано вирячився.

— І що — Час відповість? — запитав він.

— Аякже, — усміхнувся часодій.

— Що б ти не робив, як би не вчинив, Час завжди на твоєму боці…