Клаус Баумгарт. Зіронька Лаури

Якось вночі Лаура побачила зіроньку, яка падала з неба простісінько перед її будинком. Лаура підібрала зіроньку і принесла в свою кімнату. Проте наступного ранку зіроньки ніде не було…

Чарівна історія на ніч, яка вчить дітей, що часами потрібно розлучатися з речами, котрі дуже любиш.

Уночі, коли майже всі уже сплять, у кімнаті Лаури ще горить світло. Дівчинка не може заснути і, як завжди, дивиться крізь вікно на зоряне небо.

Вона вже довгенько сидить біля вікна, і раптом бачить, як на тротуар поблизу їхнього будинку падає зірочка!

Лаура швиденько взувається та вибігає на вулицю.

Так і є — це не сон: на тротуарі справді лежить маленька зіронька.

Лаура обережно її піднімає та несе у свою кімнату.

Від удару об тверду поверхню зіронька трішечки надщербилася. Добре, що в Лаури завжди під рукою аптечка, а в ній — лейкопластир. Ним дівчинка і приклеїть зіроньці відламаний шматочок.

Лаура задоволено вкладається у своє тепле ліжечко.

Їй досі не віриться, що поряд, на подушці, лежить справжнісінька зіронька.

Щаслива, дівчинка солодко засинає.

Прокинувшись уранці, Лаура найперше зиркає на подушку. Ой лишенько, зіроньки там нема! Дівчинка шукає повсюди, але марно. Невже це все їй наснилося?..»