Боротьба за свободу, маркери нації і поліські болота: новий український нон-фікшн

З нагоди Національного тижня читання нон-фікшну, ініційованого Українським інститутом книги, зібрали дуже різні новинки від українських авторів. Літературознавство, осмислення війни, пізнання природи рідної країни, історія та вивчення національного менталітету — широке коло тем на будь-який смак.

Дискурс модернізму в українській літературі

Соломія Павличко. — Київ: Основи, Stretovych, 2024. — 632 с.

Скандальна як на рік першого виходу (1997), за кілька десятиріч книжка літературознавиці Соломії Павличко набула статусу культової, адже подає сміливий авторський погляд на процеси й постаті української літератури, які й досі оповиті пафосним символізмом й кліше. «Лавина критики показала, що книжка порушила тему більшу, ніж дискурс модернізму в літературі XX століття, ніж хвилі успіхів і невдач нашої літератури. — писала авторка в передмові до другого видання. — Зосередившись лише на літературі, до того ж тільки на певному її аспекті, вона, однак, заторкнула навіть не тему, а глибинний, всеосяжний процес модернізації, що її наше суспільство переживає сьогодні». Ще за першого строку президентства Леоніда Кучми, Соломія Павличко акцентувала, що «орієнтація на європейські культурні зразки була частиною літературної дискусії між модерністами і народниками», але тепер, тобто двадцять сім років тому, питання європейського вибору «постало перед політикою, економікою, перед нацією і країною в цілому». 

Вперше беручи до рук «Дискурс модернізму в українській літературі», слід розуміти, що перед вами не розважальний нон-фікшн, а наукова праця, книжка, в основі якої докторська дисертація Соломії Павличко. В ній авторка визначає, чим є модернізм в європейській та українській літературі, поділяє його – як мистецьку філософію, модель літературного розвитку — на кілька періодів, аналізує в цьому контексті творчість Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Івана Франка, Миколи Вороного, Валер’яна Підмогильного, пише про авангард як антимодернізм, згадуючи Михайля Семенка, окремо зупиняється на Миколі Хвильовому та його ставленні до модернізму тощо.

«Дискурс модернізму в українській літературі» — це літературознавча праця найвищого ґатунку, інтелектуальна насолода, яку український читач знову може відчути на сторінках довгоочікуваного перевидання. 

Купити книжку 

Сила опору. Українці в радянських таборах

Віталій Ляска, Юрій Пуківський. — Львів: Локальна історія, 2024. — 448 с.

25 біографічних портретів колишніх в’язнів таборів ГУЛАГу та радянських тюрем, що надихають, зворушують і переконують – сила опору багаторічному ворогу в українців у крові. Команда проєкту «Локальна історія» збирала інформацію про героїв книжки понад десять років під час спеціальних експедицій. «Ці розповіді різняться сюжетами, темами, хронологією, мовою, інформаційною насиченістю та емоційними інтонаціями, градусом драматизму й деталями відтворюваних подій. – зазначено в передмові до видання. – […] Проте усіх їх об’єднує таке: жити — це не підлаштовуватись до обставин, а творити себе як Людину всупереч і наперекір».

Книжка розповідає як про відомих постатей українського визвольного руху, так і не знаних для широкого загалу людей. Наприклад, про Катерину Зарицьку, засновницю та очільницю Українського Червоного Хреста, зв’язкову Романа Шухевича, яка перебувала у вʼязниці тридцять років; про Василя Левковича, повстанського командира, засудженого на двадцять пʼять років; про Антона Олійника, члена ОУН, який тричі тікав з таборів; про Мирослава Самчича, легенду УПА, Героя України, чию волю совєти обмежили на понад тридцять два роки…

Читання «Сили опору» — це розрада і біль одночасно, бо знаходиш приклади незламності й неймовірної відданості боротьбі за Україну, але й розумієш, якою великою ціною давався й продовжує даватися шлях українців як незалежної нації. 

Купити книжку 

Читайте також: «Із нітірпєнієм вже ждьом, Кагда помрем!»: агонія імперії у драмі Тетяни Калитенко

Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд

Марина Стародубська. — Харків : Віват, 2024. — 400 с.

В одній зі статей Марина Стародубська, ад’юнкт-професорка Києво-Могилянської Бізнес Школи, гостьова лекторка європейських вишів писала, що «кроскультурна наука вивчає механізми взаємодії між національними культурами та інституціями, які визначають, як у країні приймаються рішення». Висвітлюючи цю тему в есеях, лекціях та публікаціях в соціальних мережах, науковиця назбирала чимало матеріалу, якому врешті судилося стати книжкою. Як зауважує авторка у передмові, видання «не претендує на статус “відповіді на всі запитання” чи “панацеї” від усіх проблем».

Марина Стародубська пропонує читачам «погляд на нас, українців, і нашу національну культуру (не ту, що творче надбання, а ту, що менталітет)». Поєднуючи підходи кроскультурної науки зі знаннями з історії, літератури та антропології, ми зможемо краще зрозуміти самі себе.

Звідки береться і під впливом чого змінюється національна культура, що таке менталітет і які його прояви існують, як формуються і працюють цінності, про що більш доречно говорити в контексті України — про індивідуалізм чи колективізм, чому ми є одним з найнедовірливіших суспільств у світі, наскільки корупція стала вкоріненою характеристикою української національної культури — в усьому цьому та ще багатьох важливих речах розбиратиметься Марина Стародубська, використовуючи наукові дані, соціологічні дослідження та перевірені джерела. Вийшло несподівано, масштабно і по-своєму захопливо. 

Купити книжку 

Як ми назвемо цю війну?

Богдан Логвиненко, Віталій Побережний. — Київ: Ukraїner, 2024. — 312 с.

«Ми перебуваємо в епіцентрі наративної війни. — йдеться у передмові до видання. — Війни, яка точиться, зокрема, і за право називати події та визначати їхню важливість». Команда медіапроєкту UKRAÏNER переконана, що слід ретельно фіксувати все, що відбувається, давати справжні імена, інакше «хтось інший зробить це за нас».

Книжка-хроніка «Як ми назвемо цю війну?» розповідає про передумови повномасштабного вторгнення, починаючи оповідь з квітня 2021-го, щоби потім — день за днем, година з годиною — відтворити події, які змінили життя мільйонів. 

Так, поки що важко сприймати зміст видання з історичної перспективи, адже Буча, Гостомель, Маріуполь, Бахмут досі болять й кровоточать. Ми живемо в такий період, коли, здається, час пришвидшився в кілька разів, коли стійкість залежить від здатності концентруватися на сьогоденні, а не на минулому. Це ще одна причина мати «Як ми назвемо цю війну?» в домашній бібліотеці, адже вона зберігає памʼять — те, на основі чого робитимемо висновки, жадатимемо справедливості. Також варто згадати, що хроніку подій, яка охоплює 2022-2024 роки, супроводжують важливі тексти нашої великої війни — промови, статті, есеї, дописи у соціальних медіа політиків, культурних діячів, журналістів, військових. Все це теж свідчення часу, за який нам, українцям, не соромно. 

Купити книжку 

Загублений світ Полісся. Природа та люди великих боліт

Андрій Сагайдак. — Київ: Віхола, 2024. — 256 с.

Болота, як вважає лісівник, гід у дику природу Андрій Сагайдак, мають негативний імідж, бо в фільмах чи книжках їх змальовують як щось жахливе й дуже небезпечне. Втім, саме цей біотоп є візитівкою українського Полісся. «Болота тут здавна цінували як неодмінний елемент рідного природного ландшафту, джерело ресурсів та перешкоду для ворогів», — пояснює дослідник. Для екології вони мають важливе значення, адже зберігають прісну воду…

Коротко кажучи, щоб розширити кругозір, дізнатися більше про дивовижну природу країни, виходячи за межі загальновідомих фактів про гори й моря, Андрій Сагайдак пропонує зазирнути в таємничий загублений світ поліських боліт, які «тисячі років живуть своїм прихованим від стороннього ока життям».

Тож з книжки «Загублений світ Полісся. Природа та люди великих боліт» дізнаємось, що ​​в згаданому регіоні, одному з найбільш заболочених в Європі, й нині є осередки доісторичної льодовикової тундри, що «волога багнюка» може зберігати тисячолітні історичні артефакти, що залізо, зроблене із «болотяної руди», помітно посприяло розвитку європейської цивілізації… Автор легко, залюблено у свою справу розповідає про те, як болота змінюються, яку флору і фауну мають, міркує про те, чим вони можуть бути цікавими екотуристам, цитуючи Леся Подерв’янського, зазирає в сиву давнину у прагненні зруйнувати «популярний узагальнений стереотип, що мало не всі давні українці були одвічними хліборобами». У Андрія Сагайдака вийшла пізнавальна, цікава книжка, що може стати початком цілої серії про непізнану Україну. 

Купити книжку 

Читайте також: Переклади літа: турецький постмодернізм, апокаліпсис по-польськи і кримінальний Лондон