Процюк Степан. Бийся головою до стіни

Ця книга — історія кохання й становлення особистості дівчини, яка волею долі опинилася на лезі жорсткого протистояння ідеологій, націй, світів.
Персонажі цілком реально сприймаються у вирі подій, що відбувалися на Тернопільщині впродовж найтрагічнішого десятиліття (1939–49), яке перекраяло не лише сім’ї, території, а й світогляди. Чорні жорна історії перетирали людей нещадно, та людяності знищити не змогли…
Роман безумовно — любовний, але й соціальний, але й історичний, але й психологічний…

Віра заворожено вдивляється в обличчя молодого. Русі кучері падають на високий лоб. Чітко окреслені вилиці, припухлі губи. Моргає до них з Яринкою, ніби до своїх подруг. Такий впевнений і задоволений жит¬тям. Впевнений, що подобається всім дівчатам на світі, і задоволений з того. Що закинуло такого красеня на їх із Яринкою землю? Що змушує його грабувати, палити села? Голод чи ідея гонить його по світу. А скільки дівчат сохнуть за ним? А може, й він кого любить? Може, зали¬шив там, далеко на сході, кохану дівчину, яка чекає, не спить ночей.
Якийсь незрозумілий жаль просинається в душі Віри. Жаль до тих дівчат, що десь чекають. До нього, що бігає лісами незрозуміло за чим. Брудний, голодний, затьмаре¬ний чужою волею й горілкою.
За спиною рипають двері.
“