Чому ринок дитліту потопає у перекладах і де український автор

Для кожного, хто в Україні фахово відстежує книжкові новинки для дітей і підлітків, очевидно, що більшість таких книжок – переклади з інших мов. Подібну ситуацію важко уявити, наприклад, у США, де в режимі нон-стоп переосмислюються й посилюються культуротворчі функції книжки та постійно формується «нова» вітчизняна класика. Про те, чому в Україні все відбувається зовсім навпаки, а також, що з цим усім робити, розповідає письменниця, перекладачка та дослідниця дитячої літератури Оксана Лущевська.

Фахівці помічають, що українські видавці дитячої й підліткової літератури нерідко йдуть легким шляхом: обирають видавати мейнстрімові англомовні бестселери або й випадкові книжки. Часто їхній вибір не можна пояснити ні якістю текстів, ні історичною чи будь-якою іншою цінністю. Якщо ж видавці й публікують книжки вітчизняних письменників, то здебільшого розраховують на читачів «світу», водночас занедбуючи власне культурне й інтелектуальне збагачення. Більше – уникають проговорення генераційних травм у дитячих і підліткових книжках. 

Така тенденція ринку, яку Маріанна Кіяновська називає «книжка-новинка», і яка спостерігається кілька років поспіль, руйнівна для процесів формування української ідентичності, надто у випадку юних читачів. Ірма Вітовська для «Української правди» зазначає, що глобальний ринковий підхід до розвитку українського духовного збагачення є не лише постколоніальним, але й створює феномен «постколоніального інваліда», тобто, активізує й підсилює нашу вторинність і меншовартість у нашій країні. 

Дитяча й підліткова література відіграє ключову роль у процесах формування культурної ідентичності, закладання та поглиблення внутрішньо-культурних цінностей.

Завдяки добре написаним історіям дитячі й підліткові книжки надають читачам можливість побачити себе активними діячами у своїй країні, пізнати/проговорити множинність українських ідентифікаційних моделей, а відтак усвідомити культурну багатогранність і розмаїтість українськости. Без виваження ролі дитячої й підліткової літератури в цьому процесі ми вкотре можемо зіткнутися з поколінням, яке ростиме з відчуттям і навіть усвідомленням своєї меншовартості; поколінням, яке продовжує генераційні травми і йде до жодної культуротворчої трансформації.

У США щороку активно переосмислюють літературну цінність книжок для дітей і підлітків, як і формування «нової» класики.  Експерти в галузі дитячої літератури щороку обирають найкращі книжки з огляду на найактивніші суспільні дискурси саме американської плюралістичної культури, а не глобальної чи ринкової. Саме так присуджують медалі імені Джона Ньюбері, Кальдекотта та інші численні нагороди. Цим американські фахівці наголошують: внутрішньо формувальні, духовні цінності є важливішими за усі глобальні тенденції. І розуміння внутрішньої ситуації в країні, як і своєї активної позиції в ній, закладає поглиблені культуротворчі процеси в майбутньому.

Важливо, що оцінюються книжки не лише для того, щоби демонструвати сучасні суспільні дискурси, але й щоб встановити зв’язок між генераціями. Адже багато дискурсів є ключовими континуумами — зв’язковими ланками у формуванні культурної ідентифікації поколінь.

Погляньмо на книжки, які отримали найпрестижніші американські нагороди 2020 року. Графічний роман «Новачок» (New Kid) автора й ілюстратора Джеррі Крафта (Jerru Craft) вшановано медаллю імені Ньюбері. Вперше в історії цієї премії експерти нагородили графічний роман, тобто підкреслили важливість візуальної культури читачів і віддали цьому дискурсу належне. У книжці йдеться про расизм і мікроагресію, які є історичними й водночас сучасними проблемами в американському соціумі. Вони проговорюються відверто і так дають читачам можливість не уникати серйозних розмов у групах однолітків, з модераторами чи без них.

Відзнаку імені Ньюбері отримала книжка «Інакше слово – дім» (Other Words for Home) Жасмін Варґи (Jasmine Warga). Це історія про родину, яка втікає із Сирії до США. Саме тому, що проблема іммігрантів з країн, де сповідують іслам, є такою нагальною для США, ця книжка є ствердженням того, що змінити й переформувати теперішні процеси сприйняття іммігрантів можливо і нагально.

Ще одна повість, яку вшанували відзнакою Ньюбері, «Генеза починається знову» (Genesis Begins Again) Алісії Д. Вілліямс (Alicia D. Williams), дає моделі протистояння меншовартості, що можливо лише з переоцінкою культурних засад.

Відзнаку імені Джона Ньюбері та медаль імені Рандольфа Каледекотта отримала книжка-картинка «Непереможений» (The Undefeated)  Квейма Александра (Kwame Alexander) з ілюстраціями Кадіра Нельсона (Kadir Nelson). У ній розглядається мультикультуралізм і концепт культурної приналежності, а також розмаїття внутрішніх соціокультурних норм. «Америка – для тебе» – слоган книжки, який відразу підкреслює сучасну ідейність та історичний дискурс. У цій «Америці» кожен може діяти активно і творити своє життя. Ця «Америка» – твоя.

Експерти відзначили ще дві книжки-картинки – «Подвійний блюз» (Double Bass Blues) автроки Андреи Дж. Лон (Andrea J. Lone та ілюстратора Руді Ґатьєрреза (Rudy Gutierrez) та «Додому з татом» (Going Down Home with Daddy) Келлі Старлінґ Лойнс (Kelly Starling Lyons) та Даніеля Мінтера (Daniel Minter). Вони підкреслюють множинність афроамериканських голосів, показують розмаїття мешканців неурбаністичних ландшафтів, проводячи паралелі між минулим і сучасним американської культури.

Важливо зазначити, що книжки, відзначені такими поважними нагородами, не часто потрапляють у списки бестселерів. Але їх активно підтримують державні інституції.

Розуміючи, що не можна й не треба покладатися на ринкову економіку у питанні промоції саме найякісніших культуротворчих книжок, експерти з року в рік створюють відкритті дискусії щодо можливих переможців премій на професійних ресурсах, присвячених дитячим і підлітковим книжкам. У них беруть участь професори й дослідники, бібліотекарі й літературні оглядачі. Самі лише дискусії, створені на професійних майданчиках (School Library Journal, The Hornbook, The Niblings та інших), привертають увагу людей, причетних до закупівель книжок до шкіл і бібліотек США.

Ми в Україні досі далекі від подібних культурних стратегій. Наприклад, видавцям та експертам у галузі дитячої книжки часто не зрозуміло, як і чому ті чи ті книжки потрапляють до списків закупівель у бібліотеки. Більше – чим керується журі, коли обирає книжки.

Щоб змінити ситуацію, важливо офіційно призначити окреме професійне журі з дитячої і підліткової літератури та покладатися на їхні знання, досвід, відповідальність та усвідомлення стратегічної ролі дитячої книжки для держави й культури.

Звісно, певні зрушення є. Наприклад, торік до відбору долучилося більше експертів з дитячої літератури. Утім, як бачимо, вони не склали критичної маси, і закупівлі минулих років не подають ознак того, що дитячі й підліткові книжки обираються з усвідомленням їхньої культуротворчої ролі.

У приватних і публічних дискусіях уже обговорювалися можливі кроки, як покращити процедуру відбору. Одним із них може бути введення ліміту на закупівлю в бібліотеки перекладних книжок. На мою думку, такий ліміт має становити 12-20%. Це послугує імпульсом для великих видавців публікувати тексти українських авторів, а малим видавцям дасть важливу підтримку.

В Україні є кілька премій, які відзначають дитячу літературу. Наприклад, «Топ Барабуки» із серйозною командою фахівців робить важливі кроки для розвитку та популяризації української книжки. Та зважаючи на те, що ринок переповнений перекладами, робота цих експертів – це краплинка в океані. «Дитяча книга року BBC» вважається доволі авторитетною, бо присуджується таким важливим ресурсом, як BBC News. У складі журі цієї премії працюють літературознавці й критики, які здебільшого не є експертами саме з дитячої чи підліткової книжки. Хоча, звісно, важливо те, що принаймні дитячим і підлітковим книжкам приділено належну увагу. Премія «Еспресо. Вибір читачів» орієнтується, як зрозуміло із назви, на читацькі смаки, тож цей вибір не завжди суголосний із культуротворчими дискурсами.

Описані процеси (на додачу до руйнівної ринкової тенденції «книжка-новинка») суттєво стримують розвиток української дитячої літератури та логічного переходу від кількості до якості продукту. Видавці не мають стимулу відкривати нові українські імена й урізноманітнювати книжкову культуру юних українців.

Виходячи з того книжкового продукту, що здебільшого є на нашому українському ринку, українські читачі, перебуваючи фізично в Україні, уявно живуть в інших країнах, або ж люблять виключно вімельбухи та розважальні книжки низької якості.

Процес необхідно активно зрушувати. Це відповідальність перед письменниками, які на наших очах втрачають стимули до розвитку та відточування майстерності. Це відповідальність перед читачами,  яким ми не пропонуємо культурного продукту належної якості. Це й відповідальність перед країною, юним громадянам якої ми руйнуємо культурні й ідентифікаційні «синапси».

Якщо на ринку й далі переважатимуть перекладні книжки, годі буде дивуватися, що діти не вважатимуть свою країну повноцінною, а себе – самобутніми в ній. Саме в постколоніальності нині корінь багатьох наших комплексних особистих і соціальних проблем. І діалектичний зв’язок літератури та соціального середовища досі є вагомим реабілітаційним елементом, за браком кращого слова, «хворої» на постколоніалізм нації. Дитяча література є «націєпростором», про що не можна забувати.  

Читайте також: Почнімо нарешті ставитися до дитячої літератури серйозно!

Редагування: Анастасія Кузьо

Фото: Книжковий Арсенал, Марія Семенченко (Літакцент)