Челтнемський літературний фестиваль

Чим живе один з найстаріших літфестивалів Англії сьогодні

24.12.2021

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Робоча поїздка на Челтнемський літературний фестиваль (Англія) дала мені щонайменше два осяяння. Перше: оголосити доступність чільним слоганом свого проєкту – не соромно. Так само як інтелектуальність і снобізм цілком можуть претендувати на програмний фокус. Друге: про мінливість літературної сцени, адже земна слава так швидко минає.

Чим живе і чого можна навчитися в одного з найстаріших літературних фестивалів світу?

Гібридність: формат майбутнього?

Челтнемський літературний фестиваль вважається одним із найдавніших і найтриваліших у світі. Від 1949-го до курортного містечка Челтнем, подібного на Вісбаден і Трускавець, що у графстві Глостершир, з усієї країни приїздять автори, експерти, журналісти – а також охочі послухати їхні виступи. У 2021-му фестиваль був не таким залюдненим, як до пандемії, однак він успішно поєднав цифровий і живий формати. Окрема онлайн-програма, здійснена у партнерстві з телебаченням, поєднувалася із зум-включеннями іноземних гостей, які не змогли прибути на фестиваль.

Тут став у пригоді досвід повністю цифрового фестивалю-2020. Частково цей тренд планують зберегти у майбутньому, адже жива присутність гостя, який, приміром, перебуває на іншій півкулі й не знає англійської, не обов’язково необхідна. Для урізноманітнення програми буває досить субтитрованого відео. Поза тим, якість прямих ефірів тут настільки висока, що навіть події, де на екрані розмовляють кілька спікерів, збирають повні зали за квитками. Квиток на годинну подію коштує приблизно як одна книжка. Іноді вартість включає напій або примірник книжки.

Відчуття, знайомі кожному 

Мотто фестивалю – «відчуття, знайомі кожному». У державі, де музеї безкоштовні (і переповнені!), це загальна тенденція. Культура неодмінно повинна мати прошарок доступного контенту. В країнах, де усі вміють читати, – кожен повинен мати що читати, чи не так? На Челтнемському фестивалі справді є події для всіх – безкоштовні і з платним входом, за участі авторів популярної літератури (наприклад, на спеціальній сцені за підтримки кавового бренду Costa), орієнтовані на професійну аудиторію, як-от презентації діяльності книжкових центрів та інститутів. Фестиваль відбувається у Садах Монпельє – це громадський парк із вільним входом. Окремі події винесені у зали міських театрів.

Представлені на фестивалі книжки, а також актуальні новинки тут продаються у спеціальній книгарні. Її асортимент та діяльність забезпечує Waterstones – мережа, аналогічна до української Книгарні «Є». Тут є книжки з автографами авторів, а також спеціальні стелажі, де видання розставлені відповідно до днів програми фестивалю. Ця вибірка відрізняється від представленої в міських книгарнях цієї ж мережі. Тому це ще один привід завітати на фестиваль – не лише для відвідувачів, які спеціально приїжджають до Челтнема, але й також для місцевих жителів.

Виховання відвідувача замолоду

Цього року фестиваль відвідало менше людей, ніж у попередні роки. Однак до фізичних відвідувачів (чи коректний такий термін, запитала я себе?) додалися ще й глядачі з усього світу.

Тут-таки додам, що на мій особистий путівник фестивалем дуже вплинула мета подорожі. А саме: потрібно було розібратися зі специфікою фестивалю, відчути його дух, побачити цікавих спікерів і також – зрозуміти цільові аудиторії. Тож презентацію автобіографії голлівудської зірки Джоан Колінз довелося пропустити. Так само як і частину зустрічей з авторками історичної белетристики: розповіді про дружин Генріха Восьмого не втрачають актуальності. Щодо аудиторій, то на звичні літературні й літературно-музичні формати ходять люди середнього віку й старші.

Помітно, що міленіали, слухачі подкастів і залюблені в мистецтво феміністки залюднюють зали в інших місцях (можливо, це якраз специфіка року, коли на фестиваль приїхало відчутно менше туристів – саме на них розраховані книжкові тури пабами). Звісно ж, організовані The Times дискусії про кінець глобалізації, екологію, політику, спеціальна програма феміністки Бернадін Еварісто, запрошеної кураторки-письменниці, мали аншлаг – так само як події за участі Еліф Шафак збирають цілком визначену публіку.

 

Діти приходять на події дитячої програми у супроводі батьків. Або ж разом зі шкільними екскурсіями: співпраця фестивалю зі школами триває цілий рік. Сади Монпельє – ідеальний простір для квестів та розмальовок.

VoiceBox, простір для підлітків – гордість фестивалю. Підлітки читають книжки, звісно ж, але читання – це не лише про знайомство з текстом. Це також і про фестивалі, які формують читацькі спільноти. Програма для підлітків пропонувала короткі події за участі подкастерів і стендаперів, а також дискотеки – наступний рівень після шкільних вечорів. Звісно ж, безкоштовно.

Літературна сцена – це не літературний ландшафт. І вона мінлива

Мінливість літературної сцени особливо помітна на прикладі великих літератур. Зеді Сміт відома, але вже не супермодна авторка. Саллі Руні після публікації третього роману відходить на той же план. Їм на зміну приходить ціла генерація авторок-міленіалок, як-от Меґан Нолан. А згадана вже Еліф Шафак стабільна в статусі королеви (як-от у нас Оксана Забужко). Можливо, до неї наблизиться Бернардін Еварісто, яка два роки тому розділила Букерівську премію з Маргарет Етвуд, і стала першою темношкірою жінкою, яка отримала цю відзнаку. Її нова книжка «Маніфест» – про непростий шлях до успіху. Так чи інакше, зараз вона на гребені популярності іншого штибу, ніж автор супербестселерів, сатирик і телезірка Річард Осман чи детективістка Пола Гокінз. Це слава серед інтелектуалів та критиків.

Окрім Саллі Руні, на британській літературній сцені активна плеяда ірландських письменниць, які пишуть романи англійською (і, деколи, вірші ірландською). Серед них, наприклад, Меґґі О’Фаррелл.

Запотребованість автора – це, можливо, і є та дельта, яка відрізняє ландшафт від сцени. В Україні це менш очевидно через кількісний дефіцит активних митців, залучених у програмах місцевих фестивалів та ярмарків, а також присутніх у коротких списках премій і поодиноких ядучих рецензіях. Я замислилася над цим, коли Ліндсі Фінеран, з якою недавно вийшло прецікаве інтерв’ю на Читомо, запитала мене на Book Space в Дніпрі: “Чому у вас тут стільки молодих поетів? Де ваші старші митці?”, – і я очевидно мала дати якесь пояснення.  

 

Читайте також: Ліндсі Фінеран: Ковід змусив багато фестивалів задуматися про свій характер й ідентичність

 

Авторка висловлює подяку Британській Раді в Україні, Мистецькому арсеналу, а також колегам з Челтенмського літературного фестивалю й особисто Ліндсі Фінеран за сприяння в організації візиту.

 

що більше читаєш – то ширші можливості